Вальдшнепи. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так що ти хотів мені сказати? – зустріла його запитанням.

      – Я, власне, нічого не думав говорити, – несміло почав лінгвіст, сідаючи на траву. – Мені наказала тьотя Клава порадитись із тобою з приводу Дмитрія.

      – Я тебе слухаю.

      Товариш Вовчик зам’явся. І справді: що він скаже Аґлаї? Може і їй він скаже не до речі – і тоді нова неприємність. Але не можна й мовчати: коли й далі Дмитрій буде викидати таких коників, то полювання – пиши пропало! І лінгвіст, плутаючись, починає говорити. І кінчає він тим, що Аґлая мусить побачитись із Карамазовим.

      – Ти так гадаєш? – спитала дівчина й серйозним поглядом подивилась на свого співбесідника.

      – Коли правду говорити, я нічого не гадаю. Але мені здається, що Дмитрій захворів, і ти можеш допомогти йому… хоч би тим, що будеш зустрічатись із ним.

      – На твій погляд, він не закохався в мене, а просто захворів?

      – Нічого я в цих справах не розумію, – занервувався товариш Вовчик. – Але думаю – так.

      – А я от думаю інакше, – самовпевнено сказала Аґлая. – Я думаю, що він і захворів, і закохався. Але захворів саме тому, що закохався в мене. Коли хочеш, я докажу це тобі хоч завтра. Завтра зустрінусь – і ніякої хвороби не буде. Ти віриш?

      – Нічого мені доказувати, – нервово кинув лінгвіст, – бо я тобі все одно не повірю.

      Аґлая знаком запитання застигла в гамаку: вона не чекала такої сміливости від товариша Вовчика.

      – Чому ж ти не повіриш? – спитала вона.

      – А тому, що я не перший рік знаю Карамазова. Ти можеш його заспокоїти, але це все-таки паліятив.

      – Хіба з ним уже були такі приступи?

      – Звичайно були, і незалежно від того, чи закохався він у когось, чи ні.

      – Значить, це приступи божевілля, і я для нього тільки зачіпка?

      – Не знаю, які це приступи. Але я знаю, що ти зовсім випадково попала в поле його зору й саме в момент рецидиву його ідіотської хвороби.

      Аґлая замислилась. Декілька секунд тільки цвіркун порушував тишу вечірнього абрикосового саду.

      – Все-таки це не вияснення, – нарешті сказала вона.

      – Треба спершу дошукатись причин його хвороби, і тільки тоді можна говорити, чим я можу бути для нього: паліятивом, чи справжніми ліками.

      – Тут про причини не доводиться говорити, – незадоволено промовив товариш Вовчик. – Причини ясні: психічна спадщина батьків.

      – Звичайно, тут не без психічної спадщини батьків, але мати тільки її на увазі – це значить нічого не розуміти… А я от усе розумію.

      Лінгвіст здвигнув плечима. Хоч він і чув від Карамазова, що Аґлая розумна дівчина, але тепер він починає сумніватись у цьому. Як це вона все розуміє? Відкіля вона так знає Карамазова за якісь маленькі тижні? Чи, може, їй розповіли про нього провінціяльні кумушки? Чи, може, сам Дмитрій говорив про себе? Та це ж несерйозно.

      – Що ж ти розумієш? – СКАЧАТЬ