Бот. Ґуаякільський парадокс. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони неначе злиплися в один кавалок, змішавшись і втративши зміст. Тіто подумав, що, напевно, з тією рибою щось сталося. Та де там – «напевно»! Звісно, щось сталося; інакше якого дідька вона полізла б на берег. Разом із тим протягом минулих п’ятдесяти років Тіто майже без перерви рибалив і не уявляв, що має трапитися із живою, на вигляд цілком здоровою рибиною, щоб споживання її м’яса становило загрозу людському життю. Якби біля Еквадору сталася якась катастрофа, він би вже про це почув. Та й отруєна риба не б’ється у воді, а плаває догори черевом. І недобре пахне.

      Усе гаразд, риба нормальна, нічого страшного з нею не трапилося.

      Тіто сів за кермо та повів пікап до свого будинку на вулиці Рокафуерте.

      – Стара, йди сюди! Поглянь! – рибалка почав гукати ще до того, як бризки, здійняті колесами пікапа, долетіли до ґанку. – Дивися, скільки риби!

      – Ти рано…

      – Та подивися, що я привіз! – Тіто говорив голосно, майже кричав, заглушуючи бентежну дрож у голосі. Він хотів якнайшвидше побачити виблиски у зазвичай скорботних і збляклих очах Марії, своєї дружини, щоб остаточно прогнати вагання та невпевненість.

      І Марія його не розчарувала. Витягнувши худу пташину голову, вона зазирнула до кузова і здригнулася, ледь не підскочивши, як людина, яка зрозуміла, що зірвала джек-пот у лото.

      – Заходь, поки не змок до кісток, – у словах не вчувалося бурхливої радості й уже давно не було любові, але те, як зм’якшилися складки довкола сухих губ і як потеплішали та зволожилися темні очі, говорило про настрій Марії Фернанди Мелендес краще за будь-які слова.

      Тіто заніс один із кошиків до будинку та поставив на підлозі посеред тісної кухні. Із його шортів і футболки на дерев’яну підлогу скапувала вода.

      – Дай води, – хрипнув він.

      Марія Фернанда принесла кухоль. У її животі також забурчало, і Тіто це почув.

      – Добре, – форкнув рибалка, одним махом вихиливши все до останньої краплі. – Добра вода.

      Він зиркнув на калюжі під ногами, із задоволенням утягнув запах свіжої риби, який наповнив вузьку кімнату, та розвернувся до виходу.

      – Ти куди? – запитала Марія.

      – До Ґуаякіля.

      – Поїж перед тим. Я швидко її зготую.

      Тіто не відповів, зупинився біля шафи у коридорі, мовчки переодягнув футболку.

      – Навіщо? Пізно вже, – наполягала дружина.

      – Продати рибу.

      Ринки в Ґуаякілі вже не працювали, однак рибалка мав контакти оптового торговця, Педро Касальєса, якому міг скинути улов навіть посеред ночі.

      – Навіщо? – звівши брови, повторила запитання Марія. – І кому? Тому здирникові Касальєсу? Залиш її, Тіто. Не витрачайся на бензин. Завтра зранку продаси все на ярмарку.

      Тіто Мелендес, заперечуючи, із неусвідомленою СКАЧАТЬ