Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

Чтение книги онлайн.

      Лето вважав, що місце, де він чекав прибуття чергового Дункана Айдаго, було найцікавішим у світі. За більшістю людських стандартів, це був гігантський простір, серцевина заплутаної серії катакомб під його Цитаделлю. Від нього, наче спиці від маточини колеса, розходилися віялом покої у тридцять метрів заввишки та двадцять метрів завширшки. Тут він чекав. Його повіз стояв у центрі цієї маточини, у склепінчастій круглій кімнаті чотириста метрів діаметром і сто метрів заввишки в найвищому місці, саме над ним.

      Такі розміри здавалися йому заспокійливими.

      У Цитаделі був ранній пополудень, але єдине світло в його покої линуло від тьмяно-оранжевих світлокуль на силових підвісках, що безладно переміщалися в різних напрямках. Світло не проникало глибоко в прилеглі покої, однак спогади Лето достеменно розповідали йому про все, що там було: воду, кості й прах його предків та Атрідів, які жили й помирали від часів Дюни. Усі вони були тут, а на додачу кілька контейнерів із меланжем, аби на крайній випадок створити ілюзію, що це весь його скарб.

      Лето знав, чому прибув Дункан. Айдаго довідався, що тлейлаксу готують іншого Дункана, іншого гхолу, створеного за специфікованими вимогами Бога-Імператора. Цей Дункан боявся, що його замінять після майже шести десятиліть служби. Такі події завжди ставали початком бунту Дунканів. Посланець Гільдії вже дочекався Лето й перестеріг його, що іксіани доставили Дункану лазеростріл.

      Лето реготнув. Гільдія зоставалася напрочуд вразливою у всьому, що стосувалося її незначного запасу прянощів. Їх жахала думка, що Лето є останньою ланкою зв’язку з хробаками, які створили первинні запаси меланжу.

      «Якщо я помру далеко від води, прянощів більше не буде».

      Таким був страх Гільдії. А їхні історики-рахмістри запевняли, що Лето володіє найбільшим запасом прянощів у Всесвіті. Це знання робило з Гільдії майже незрадливого союзника.

      Чекаючи, Лето виконував вправи для рук і пальців зі свого бене-ґессеритського спадку. Руки були його гордістю. Довгі пальці – і великі, і решту – під сірою оболонкою зі шкіри піщаних форелей можна було використовувати так само, як звичайні людські. Майже невикористовувані плавники, що були колись ногами та стопами, завдавали більше незручності, ніж сорому. Він міг повзати, котитися та кидати своє тіло з дивовижною швидкістю, проте інколи падав на плавники й відчував біль.

      Що затримує Дункана?

      Лето уявив, як цей чоловік вагається, вдивляючись крізь вікно в плинний горизонт Сар’єру. Повітря сьогодні пашіло жаром. Перед спуском до крипти Лето побачив міраж на південному заході. Теплове дзеркало перехилилося і відбило на пісок зображення, як група музейних фрименів тягнеться повз Демонстраційну Січ, призначену для просвіти туристів.

      У крипті стояв холод, вічний холод, а освітлення завжди було тьмяним. Спиці тунелів, схожі на темні лази, плавно здіймалися вгору чи опускалися вниз, СКАЧАТЬ