Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – Але ж, Владико, ваша перспектива…

      – Час кожного скінченного спостерігача збігає. Замкнутих систем не існує. Навіть я лише розтягаю скінченну матрицю.

      Монео відірвав погляд від обличчя Лето й зазирнув у віддалені коридори мавзолею. «Колись я там лежатиму. Золотий Шлях може продовжуватися, але я смертний». Лише Золотий Шлях, нерозривну тяглість якого він відчував, лише це важило. Знову повернувся поглядом до Лето, але не до тих цілковито синіх очей. Чи в цьому величезному тілі справді чаїться хижак?

      – Ти не розумієш функції хижака, – промовив Лето.

      Ці слова вразили Монео, бо вони натякали на читання думок. Подивився вгору, в очі Лето.

      – Розумом ти знаєш, що навіть я одного дня помру якимось чином, – сказав Лето. – Але не віриш у це.

      – Як я можу повірити в те, чого ніколи не побачу?

      Монео зроду не почувався таким самотнім і наляканим. Що робить Бог-Імператор? «Я прийшов сюди, аби обговорити проблеми паломництва… і довідатися про його наміри стосовно Сіони. Він грається зі мною?»

      – Поговорімо про Сіону, – сказав Лето.

      Знову читання думок!

      – Коли ви її випробуєте, Владико? – Це питання постійно крутилося у свідомості, але зараз, промовивши його, Монео відчув страх перед ним.

      – Скоро.

      – Даруйте, Владико, але ви знаєте, як я боюся за благо єдиної дитини.

      – Інші пережили випробування, Монео. Ти теж.

      Монео ковтнув слину, згадавши, як йому відкрили Золотий Шлях.

      – Мене готувала мати. Сіона не має матері.

      – У неї є Рибомовки. У неї є ти.

      – Трапляються нещасні випадки, Владико.

      В очах Монео з’явилися сльози.

      Лето відвів від нього погляд, подумавши: «Він розривається між вірністю мені та любов’ю до Сіони. Яка зворушлива ця турбота про потомство. Хіба ж він не бачить, що все людство – моє єдине дитя?»

      Знову повернувшись до Монео, Лето сказав:

      – Ти маєш рацію, нещасні випадки трапляються навіть у моєму світі. Хіба ж це нічого тебе не вчить?

      – Владико, цього єдиного разу ви не могли б…

      – Монео! Ти ж не просиш мене, щоб я передав владу слабкому адміністратору.

      Монео відступив на крок.

      – Ні, Владико. Звичайно, ні.

      – Тож довірся силі Сіони.

      Монео розправив плечі.

      – Зроблю те, що повинен.

      – Сіону слід пробудити, аби вона виконувала обов’язки Атрідки.

      – Так, звичайно, Владико.

      – Хіба ж це не наша повинність, Монео?

      – Не заперечую, Владико. Коли ви представите її новому Дункану?

      – Спершу випробування.

      Монео глянув униз, на холодну долівку крипти.

      «Він так часто вдивляється в долівку, – подумав Лето. – Що він там може побачити? Тисячолітні сліди мого повозу? Ах, ні – це погляд у СКАЧАТЬ