Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що знайду спосіб тебе розпресувати.

      – Тобто?

      – Розворожити. Я знайду Відсуху.

      – А якщо не знайдеш?

      Із секунду Маша переминалася з ноги на ногу.

      Потім:

      – Тоді я шукатиму її до смерті. Я не покину тебе доти, поки не зможу тобі зарадити! Обіцяю, – вона страшно заприсяглася.

      – Згода! – Він страшенно зрадів. Закрутив головою. – Як тут все ж таки чудово. І повітря таке нереальне. Як у селі! Логічно, машин же нема. Навколо суцільні сади. Не можу повірити, що я – в Києві. Усе таке маленьке – я почуваюся Гулівером. І лисе. Тобто так мало будинків, лише дерева…

      Києвиця кивнула.

      За їхніми спинами ховався сад квітів – Шато-де-Флер.

      Ліворуч, на горі, жив своїм життям, оточений власним садом, Інститут шляхетних дівчат.

      Попереду Машин погляд, затьмарений неабиякою обіцянкою, тішить (ще не закритий безглуздо-потворною музейною махиною імені Леніна) царствено-білий сад «Володимирська гірка».

      А трохи праворуч – будівля Купецьких зборів, що заступила свій крихітний, але найупорядкованіший у Місті сад, відвідувати який кілька разів на тиждень мав за святий обов'язок будь-який «правовірний киянин».

      – Три дні тому, коли я була тут, – втоптала Маша любовну тему в сніг, – Купецькі збори тільки-но збудували.

      – Три дні тому?

      – Ну так, – 1884 року! А знаєш, чому їх звели тут? Це справжній анекдот! З Дніпра Хрещатиком нісся такий порив вітру, що дамам завжди здувало капелюшки. І Купецькими зборами заткнули дірку від протягу. Я читала, за радянських часів будівлю вирішили знести. Але київський поет Юрій Рибчинський пішов до мера й розповів йому цю історію. І таким чином зберіг Збори…

      – О Боже! Машо! – Мир підскочив, як дитина. – Ти бачиш його? ТРАМВАЙ!

      Знизу, Олександрівським узвозом видирався смішний маленький трамвайчик на сталевих гвинтоподібних ресорах.

      – Ну так, зараз же 94-й, – зраділа студентка. – Він пішов іще в травні 1892-го. Київський трамвай був першим у Росії!

      – Тобто їх більше ніде не було? – прийшов у захват Мирослав.

      – Ніде. Тільки у нас, – з гордістю похвалилася його просвітителька так, ніби цей перший електромотор, що до них наближався, запустив не військовий інженер генерал Струве, а вона сама – причому власноруч! – Кияни дуже пишалися своїм трамваєм. Він був національним героєм! Трамвай першим зміг подолати крутизну київських гір. Ані омнібус, ані конка, ані локомобіль не впоралися… Спочатку генералу Струве теж не вірили. Інженери писали, що електрична конка – химера! Зрушувати вагони за допомогою електрики можна тільки на столиках, як іграшку.

      – Він і схожий на іграшку. – Мир невідривно дивився на наївний вагончик, зроблений за американським зразком.

      Повільно, але впевнено трамвайчик подолав один із найкрутіших підйомів і зупинився біля мереживної альтанки, що виявилася павільйоном для «панів пасажирів та публіки, яка зустрічала».

      – Спочатку, – захопилася Маша, – кияни теж сприйняли трамвай за атракціон. – СКАЧАТЬ