Росмерсгольм. Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

      Крол. За твоїм дозволом (сідає на канапі).

      Росмер. Ну, дорогий мій, сядемо й поговоримо по-приятельські (сідає в крісло проти ректора).

      Крол Я очей не зімкнув учора. Лежав і думав, думав цілу ніч.

      Росмер. І що ж ти скажеш сьогодні?

      Крол. Розмова буде довга, Росмере. Дозволь мені почати ніби з передмови. Я хочу тобі сказати трохи про Ульріка Бренделя.

      Росмер. Він був у тебе?

      Крол. Ні, він оселився в одному паскудному шинку. Серед найпаскуднішого товариства, звичайно. Пиячив і могоричив, доки було за що. Потім облаяв усю компанію наволоччю та волоцюгами. В цьому він має, проте, рацію. Але його за це одлупцювали й викинули в канаву під ринву.

      Росмер. Його, виходить, вже ніяк не можна виправити?

      Крол. Сюртука він також заставив. Але його викупив і повернув, можеш собі уявити, хто?

      Росмер. Може, ти сам?

      Крол. Ні. Твій благородний пан Мортенсгорд.

      Росмер. Он як.

      Крол. Мені казали, що пан Брендель насамперед одвідав цього ідіота й плебея.

      Росмер. Це було багато честі для нього.

      Крол. Певно, що так (спирається на стіл, трохи наближаючись до Росмера). Але тут ми дійшли до тої справи, що від неї я, ради нашої старої – нашої колишньої дружби, вважаю за свою повинність тебе застерегти.

      Росмер. Любий мій, в чім же справа?

      Крол. Річ у тім, що тут, у твоїм домі, за твоєю спиною, щось таке робиться.

      Росмер. Як ти можеш так думати? Ти натякаєш на Реб – на фрекен Вест?

      Крол. Саме на неї. Я це так добре розумію з її боку. Адже вона вже віддавна звикла порядкувати тут. Та все-таки…

      Росмер. Дорогий Кроле, ти тут дуже помиляєшся. Вона і я – ми звикли ні з чим не критись одне перед одним.

      Крол. Вона й тобі призналася, що почала листуватися з редактором «Маяка»?

      Росмер. О, ти говориш про тих кілька рядків, що вона передала через Ульріка Бренделя?

      Крол. Ти, виходить, знаєш про це. І погоджуєшся, щоб вона мала подібний зв’язок з тим скандальним писакою, що намагається щотижня зганьбити як мою шкільну, так і громадську діяльність?

      Росмер. Дорогий, про це вона, напевне, не подумала. І нарешті, вона, розуміється, має таку ж волю у своїх вчинках, як і я.

      Крол. Так? То це, певно, відповідає твоєму новому напрямкові, що ти його взяв зараз? Бо там, де ти стоїш, стоїть, мабуть, і фрекен Вест?

      Росмер. Ну, звичайно. Ми обоє чимало вдвох попрацювали, щоб стати на новий шлях.

      Крол(дивиться на нього й поволі хитає головою) Ах, ти засліплений, одурений чоловіче!

      Росмер. Я? Чому ти так гадаєш?

      Крол. Тому що я не смію – не хочу думати найгіршого. Ні, ні, дозволь мені до кінця висловитись. – Ти справді дорожиш моєю дружбою, Росмере? А також моєю пошаною? Правда?

      Росмер. СКАЧАТЬ