Помилка. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до сусідки. Колись тітка Тоня відрізнялася сварливою вдачею. Напевно, жодної людини в селі не було, з якою б вона не пересварилася, але найцікавіше те, що тітка Тоня швидко відходила і вже через п’ять хвилин забувала про те, що недавно покрила когось лайкою з відбірними матами. З роками її характер пом’якшав, а коли вона стала погано бачити, то всі швидко забули про скандали тітки Тоні.

      Вероніка постукала у двері й почула знайомий буркотливий голос:

      – У нас не зачинено.

      – Здрастуйте, тітко Тоню, – увійшовши, сказала Вероніка. – Як ви тут?

      – А! – махнула рукою старенька. – Як може бути в мої роки? Краще скажи, як справи у Ксенії?

      – Мама йде на поправку.

      – Говори, навіщо прийшла. Не за тим же, щоб дізнатися, як я почуваюся?

      – Шукаю людину, щоб наглядала за мамою. Я тут…

      – А самій лінь руки бруднити? Міська вже стала, – урвала старенька.

      – Мені треба поговорити з вашою племінницею, – не звертаючи уваги на «шпильку» сусідки, сказала Вероніка.

      – Треба – так треба. Улю! – крикнула тітка Тоня хрипким голосом. – Вийди! До тебе тут прийшли!

      Із сусідньої кімнати безшумно вийшла дівчина. Швидше за все, вона була ровесницею Вероніки. Висока й дуже худенька, з довгою шиєю й осиною талією. Але не це впадало в очі. На видовженому обличчі виділялися її великі, розкосі, виразні, допитливі очі зеленого кольору. Вони були такі незвичайні та гарні, що заштриховували всі інші недоліки обличчя: гострі вилиці, запалі щоки, блідість шкіри. Темно-русяве волосся Уляни, яке не знало фарби, було вигадливо викладене у високу зачіску. Здавалося, що дівчина зібралася на бал, але не встигла нанести макіяж і змінити потертий і запраний старий ситцевий халатик у дрібний синій горошок на шикарну блискучу вечірню сукню.

      – Здрастуйте, – сказала Уля, а Вероніка відзначила про себе, що голос дівчини так само приємний, як і зовнішність.

      Вероніка не хотіла починати розмову при тітці Тоні й покликала Уляну із собою у двір. Виявилося, що Уля справді ровесниця Вероніки, що волею долі вона опинилася в будинку двоюрідної тітки й не хоче сидіти в тієї на шиї.

      – Роботи ніде немає, а ви ж знаєте мою тітку, – зізналася Уляна, – ні-ні, та й дорікне шматком хліба.

      Вероніка розповіла про свою пропозицію, і дівчина охоче погодилася.

      – Я б і так вам допомагала, – сказала радісно Уля, – а як ще хоч на харчування щось зароблю…

      – І молоко своє буде, і сметана, і сир, – додала Вероніка. – А ліки я буду сама купувати й привозити мамі.

      – Навіть не знаю, як вам дякувати, – сказала Уля, і її великі зелені очі стали вологими.

      – Давай на «ти», – запропонувала Вероніка.

      – Давай!

      – Ходімо знайомитися з моєю мамою. Вона в мене дуже хороша. – Вероніка схопила Улю за руку й потягнула за собою в будинок.

      Поки Уляна розмовляла з мамою, Вероніка вийшла у двір, сіла на лавку поруч із чоловіком. Назар дістав сигарету, жадібно затягнувся СКАЧАТЬ