Сини змієногої богині. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їхня «командировка», як би ми сьогодні сказали, все затягувалась і затягувалась – розгулялися чоловіки, вирвавшись од жінок на волю! – а жінки бідні все чекали в Причорномор’ї й чекали повернення своїх єдиних… І тому чеканню кінця-краю все не було й не було, а терпець жіночий не вічний. Уриватися почав… Та й життя свого вимагало – тіло чоловічого тепла, господарство – рук чоловічих… А їхні єдині… Не було таких подій у ті часи в Передній Азії, у яких би вони не брали участі. На той час вони сяк-так замирилися з кіммерійцями і часто звідтоді разом брали участь в одних боях. Тоді кіммерійці підтримували антиассирійську коаліцію. Асссирійські джерела VIII ст. до н. е. свідчать, що кіммерійці завдали нищівної поразки урартійському цареві Русові і вигулькнули на північних кордонах могутньої хижачки, якою тоді була тамтешня Ассирія. Існує глуха згадка в історії, що ассирійський цар Саргон II загинув у битві саме з кіммерійцями у 705 році до н. е. Інші ассирійські джерела часів Асаргаддона (681–668 рр. до н. е.) свідчать, що кіммерійці разом зі скіфами відіграли значну роль у війнах проти Ассирії, допомогли її розбити, а заодно Мідії стати на ноги. Але так уже склалося, що частина їх хоч і виступала проти Ассирії, інша частина підтримувала саму Ассирію.

      Але вже в анналах Асаргаддона (679–678 рр. до н. е.) майнула згадка, що ассирійський цар нарешті таки переміг кіммерійців, яких тоді очолював вождь Теушпа.

      Року 674-го Ассирія придушувала повсталі мідійські племена. Відчуваючи, що з таким хижаком як Ассирія їм ніколи не вжитися – як двом хижакам в одному лігві – скіфи стали на захист мідян, інше військо своє послали на поміч манейцям і разом з ними захопили кілька прикордонних ассирійських фортець. І хоч хвальковитий цар Асаргаддон і залишив вельми хвалебні слова про те, що його величність буцімто розгромила мідійців і призвела до загибелі «війська Ішпакая, скіфа, союзника, котрий не врятував їх», але це було не зовсім так. Власне, зовсім не так. Ассирія – могутня і всесильна – на той час вже ледве трималася. Особливо після того, як повстання мідян проти ассирійського панування спалахнуло з новою силою і почало щодень ширитись і ширитись. Під орудою свого войовничого і тямковитого вождя Каштаріті мідяни захоплювали одну ассирійську фортецю за другою і невдовзі звільнили всю країну з-під кривавого панування грізного ассирійського лева. Задкуючи, програючи битви, Ассирія в ситуації, що склалася, намагалася – іншого виходу просто не мала, – розладнати союз мідян зі скіфами, Каштаріті з Ішпакаєм, а заодно розламати й спілку скіфів з кіммерійцями. Сварити між собою супротивників і потім розбивати їх поодинці Ассирія вміла як ніяка інша загарбницька держава Сходу. Але все було марно, здавалось, союз мідян зі скіфами був нерушний. І тут раптом в одному з боїв Ішпакай несподівано наклав головою (любив мчати на ворога попереду свого війська). Спадкоємцем його став старший син Бартатута (за грецькими джерелами, Пропотій). Він проголосив себе царем Ішкуза, себто Скіфського царства. (Бо якщо є царство, то потрібен і цар. СКАЧАТЬ