Название: Сини змієногої богині
Автор: Валентин Чемерис
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-7050-0
isbn:
Як, до речі, й кіммерійська, адже Геродот засвідчує, що країна, «заселена скіфами… здавна належала кіммерійцям і являла собою «чотирикутник»: від гирла Істру (Дунаю) й до Меотійського озера (Азовське море), а потім від них у глиб країни на 20 днів шляху…
Отож, спершу про кіммерійців, попередників скіфів у державі, що нині світові знана як Україна…
Частина перша
Оповиті млою і хмарами
Поетична Кіммерія Максиміліана Волошина
«Кіммерійці є найдавнішим народом Східної Європи з відомих нам за письмовими джерелами. Це ім’я дійшло до нас з грецьких, ассиро-вавилонських, іудейських і перських письмових джерел, що відображають дві взаємопов’язані та взаємодоповнюючі традиції: античну і давньосхідну…»
Античний міф, історичний переказ і ассирійські тексти створили уяву про кіммерійців, як про численний і суворий у воєнному відношенні народ. Ймовірно, поява етноніму «кіммерійці» (за І. М. Д’яконовим – «швидкісний загін іраномовного кочового населення») було пов’язане з конкретними підрозділами у їхній військовій та соціальній організації. Клинописні повідомлення, поряд з даними поем Гомера, а також Біблії (Книга Буття, Х, 1–3. – III ст. до н. е.), стоять першими серед письмових свідчень про кіммерійців…
Про етнічну належність кіммерійців відомо мало. Аналізуючи збережені власні імена кіммерійців, лінгвісти доходять висновку, що за мовою вони, вірогідно, були іранцями. З кіммерійців починається «протоісторичний» період в історії давнього населення України (Словник-довідник з археології. Київ, 1996).
З усіх племен і народів, що колись на зорі історії людства кочували в степах Придніпров’я та в Криму і зникли в пітьмі віків, що канули в Лету (а мо’, й справді зорі, що темними ночами висипають над нами в небесному огромі, всі оті галактики, то – багаття їхніх орд, якщо вони кочують нині там, куди всі ми перейдемо по смерті, в Космосі?), найбільше поталанило кіммерійцям, адже вони – чи не єдині з прадавніх племен, – мають нині свого Поета і, отже, свою поетичну Кіммерію…
В Краю Синіх Гір, як романтично називають Коктебель з гірським масивом Карадаг,[6] у 19І7 – 1932 роках жив поет і художник Максиміліан Волошин, людина взагалі неординарна, своєрідна (нині в Коктебелі діє Будинок-музей його імені). Так ось Волошина по праву вважають першовідкривачем Кіммерії, таємничої і легендарної, оспіваної ще Гомером як «кіммеріан журлива область», але Кіммерії поетичної. Власне, уявної. Ірреальної. (Ні, все таки поетичної!)
«Кіммерією, – писав Волошин, – я називаю східну область СКАЧАТЬ
6
Карадаг – гірський масив у східній частині головного пасма Кримських гір на березі Чорного моря, до якого обривається крутим уступом. Являє собою зруйнований вулканічний масив, заввишки до 577 м. Складений лавами і туфами. Поширені оригінальні форми вивітрювання (башти, стовпи, піки), багатий на цінні мінерали – сердолік, агат та ін. На схилах ліси, вище – степова рослинність. Біля схилів – курорт Коктебель. Пам’ятка природи, з 1971 року – заповідник.
Певний час Коктебель називався – з 1944 року – Планерським, нині – селище міського типу Судацького району. Розташований на узбережжі Коктебельської бухти, біля підніжжя вулканічного гірського масиву Карадаг за 20 км від залізничної станції Феодосія.