Генрі Форд. Валентина Вздульская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ трохи осучаснити. Наприклад, запрягати у плуг не коней, а самохідну машину! Генрі чув про такі у школі. Але його батько був людиною консервативною, тож не надто любив усе нове.

      Але були й цікаві дні. Наприклад, коли вони їздили в Детройт – справжнє велике місто. Тато правив кіньми, Генрі з малими сідав на воза – і починалося!

      – Юху!

      – Тату, швидше! Ще!

      У Детройті були великі вітрини, їздили швидкі брички, гамір на вулицях хлопця геть не дратував, а навіть подобався.

      – Оце життя! – мружився він.

      Коли Генрі повертався з міста, у кишенях хлопця торохтіла всяка всячина: гайки, шайби, різні деталі. Це були його скарби.

      Під час однієї такої поїздки, коли Генрі було років дванадцять, він і зустрів дракона. До Детройта було тринадцять кілометрів. Та зустріч закарбувалася в його пам’яті на все життя.

      Ви подумали про казкового дракона?

      Ні, то був інший дракон – із майбутнього.

      Звався він локомобіль.

      Це був перший транспортний засіб у житті хлопчика, який рухався без коня. Він торохтів, гудів і видихав пару. Справжнє залізне диковисько!

      Кажуть, що перший самохідний візок вигадав Леонардо да Вінчі. Схему цієї диво-машини він накреслив у манускрипті «Атлантичний кодекс». Завдовжки 1 метр і 68 сантиметрів, а завширшки 1 метр 50 сантиметрів, цей візок заводився, як механічна іграшка на пружині, і рухався з великою швидкістю. Але кататися на ньому ніхто не міг – да Вінчі не зробив ані сидінь, ані гальм, ані керма. Він гадав, що заводний візок використовуватимуть в армії, як таран.

      Локомобіль працював інакше.

      Він їхав завдяки паровому котлу.

      Самохідні візки на парі вигадали давно. Ще 1672 року фламандський учений і місіонер Фердинанд Вербіст збудував один такий для китайського імператора. То була іграшка завдовжки 65 сантиметрів із двигуном, який працював на вугіллі. Вугілля горіло й нагрівало воду в залізній кулі з трубкою. Пара виходила крізь трубку й потрапляла на турбіну, схожу на колесо водяного млина. Турбіна крутилася, обертаючи колеса, і візок рухався.

      Потім, наприкінці XVIII століття, француз Ніколя-Жозеф Кюньо розробив паровий тягач для армії, щоб перевозити артилерійські снаряди. Це був возик на трьох колесах, попереду якого бухкотів і пирхав паровий котел, схожий на казанок.

      У ХІХ столітті європейці вдосконалили «парові карети». У Великій Британії навіть з’явилися автобуси на парі. Однак подобалися вони не всім. Такий транспорт гуркотів і пихтів, немов паровоз, що зійшов з рейок. Він повз, як равлик, а дорога під величезною вагою цієї залізяки оберталася на місиво. 1865 року обурені британці навіть прийняли закон щодо «парових дияволів». Перед кожною самохідною машиною мав іти чоловік із червоним прапором і дути в сигнальну дудку!

      Генрі у школі теж чув про парові машини. Таємниця пари не давала йому спокою. Одного разу Форд наповнив глиняний горщик водою, накрив його кришкою і міцно її прив’язав. Він хотів дізнатися, що буде, СКАЧАТЬ