Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Не відриваючи погляду від сніжинок, які рясно сипали з темного неба, вона поступово перестала дослухатися до того, що каже Дмитро. Цікаво, а якби Адам не мав дружини, чи запропонував би він їй шлюб? Таки вона йому не рівня… Але якби…

      – Ти хоч чуєш, що я кажу? – раптом привів її до тями роздратований голос Дмитра. – Сьогодні я прочекав на тебе дві години, а ти ніби навмисно кудись пішла, і я…

      Анна зміряла хлопця неуважним поглядом. Навіщо він стоїть тут? Забрався б уже з дороги і не затримував її. З кожною намарно втраченою хвилиною гнів вуйка лише зростатиме. Тепер додому доведеться не просто йти, а бігти, як на пожежу.

      Вона рішуче струсила сніг із кожушка.

      – Мене вдома чекають… Не маю часу на пусті балачки.

      – Пусті балачки? Заручини та одруження – для тебе пусті балачки? Відколи?

      – Та від початку, – Анна мимоволі позадкувала, бо Дмитро підступив до неї так близько, що вона відчула його гарячий подих на своєму обличчі. – Відійди. Чого ти вчепився до мене?

      – А якщо я тебе люблю?

      Злякано глянувши на нього, Анна заперечно хитнула головою. Ніяка то не любов. Лише азарт та бажання здобути те, що не дається до рук. Здалося їй таке кохання.

      Намагаючись опинитися на безпечній відстані від Дмитра, вона смикнулася і спробувала вирватися з його обіймів.

      – Чого ти тікаєш? – Дмитро боляче стиснув її зап’ясток. – Усе одно тепер не втечеш від мене…

      Відчуваючи, що вперлася плечима в браму, Анна роззирнулася довкола. Ні, той хлопець таки здурів. Ще й на вулиці, ніби навмисно, хоч би хто з’явився. Як не треба – довкола юрби людей, а як треба – навіть сусіди з вікон не визирають. Хоч би його батьки вийшли на вулицю. І ніби ж не глуха ніч надворі. Може, покликати їх?

      Скориставшись хвилинною розгубленістю Анни, Дмитро повністю заступив їй шлях до відступу.

      – Може, нарешті вислухаєш мене?

      Намагаючись звільнити руку, вона відштовхнула його від себе.

      – Не хочу я нічого слухати. Я взагалі кричатиму.

      Дмитро зло усміхнувся. Кого там її крик вразить. Усі знають, що вони майже заручені.

      – Цікаво, а як ти пояснюватимеш людям, чому тут опинилася? Ходиш ночами сама. Не боїшся нікого чи тобі вже нічого втрачати?

      Раптом зрозумівши, що Дмитро доволі незграбно намагається облапати її, Анна з усієї сили заліпила йому ляпаса.

      – Та як ти смієш, – раптом вона відчула, що брама за її плечима подається. – Я зараз усе розповім твоїм батькам і…

      Розчинивши браму навстіж, вона кинулася до будинку батьків Дмитра, збігла на ґанок, штовхнула двері. Чому тут так темно? Де всі поділись? А у вікнах світилось чи не світилось? Здається, не світилося.

      Зрозумівши, що в будинку нікого немає, вона кинулася назад на вулицю, проте в темряві з розгону наштовхнулася на Дмитра. Пізно. Він уже тут.

      – Я хочу вийти звідси. Чуєш? Не роби дурниць… СКАЧАТЬ