Живі книги. Міла Іванцова
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Живі книги - Міла Іванцова страница 4

Название: Живі книги

Автор: Міла Іванцова

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-5860-3

isbn:

СКАЧАТЬ на годинник. Амалія кинула погляд на свій, а Віра – на старовинний настінний, що хитав маятником неподалік. Було п’ятнадцять хвилин по одинадцятій.

      – Я думаю, що встигну розповісти вам хоч що-небудь про мою бабусю, – вона знову всміхнулася, і легкий сум промайнув її обличчям. – На жаль, за такого ритму життя ні дітям, ні онукам не до далеких предків. Їх не дуже цікавлять сентиментальні історії про колишнє. Тож нехай це буде моїм невеличким внеском до вашої віртуальної бібліотеки!

      – А пані Амалія – письменниця! – не втрималася Віра, вказавши рукою на Читачку.

      – Qu’est-ce que c’est «pismennitsia»?[7] – не зрозуміла туристка.

      Амалія посварилася пальцем на Віру і стримано пояснила, що вона дійсно письменниця і згодилася на цю гру, сподіваючись поповнити свій архів цікавих історій, які, можливо, колись стануть у пригоді під час написання книжок.

      Очі француженки знову округлилися, а брови поповзли вгору.

      – О! Яка несподівана удача! Жива письменниця! Тоді я просто зобов’язана розповісти вам щось цікаве! Адже я й сама так люблю читати! – вона вказала долонею на книжкові полиці. – Але каву я вже пила, та й тістечко щойно з’їла. Принесіть-но нам, будь ласка, соку. Ви ж не проти соку, Амаліє?

* * *

      – Моя бабуся… О, ви мене заскочили з цією розмовою… Але, мабуть, так дивно, саме зараз і саме тут настав час розповісти комусь про неї – озвучити мої думки. З віком люди стають сентиментальнішими, на їхньому «внутрішньому ринку» зростає ціна не на нафту чи діаманти, а саме на такі спогади. І я маю особливий сентимент до моєї бабусі, часто згадую про неї, хоча вона була звичайною людиною, «рядовою французькою жінкою першої половини двадцятого століття», як написали б журналісти.

      Одначе вона не була французькою жінкою! Вона була бретонкою! Ви розумієте різницю? – Крістін зазирнула у вічі співрозмовниці, та кивнула, але промовчала.

      – Бретонці, мешканці північно-західного півострова Франції Бретань, – це, по суті, кельти, які в давнину переселялися з Британських островів під тиском англосаксів. І бретонська мова місцевого населення, звісно, теж кельтської групи. Проте сучасне молодше покоління вже майже не розуміє мови своїх прапра… Кругом панує державна, але в південній частині півострова ще подекуди зберігають традиції і говорять обома мовами. Колись Бретань була окремим королівством, яке аж до ХVI століття чинило опір французьким централізаторам. Але потім… потім усе бретонське винищувалося та шліфувалося величною Францією.

      Власне, я про бабусю. На її юність припали важкі роки. Вона з’явилася на світ наприкінці XIX століття в дуже простій і незаможній селянській родині, де народилося дванадцятеро дітей, але не всі вижили. Удома розмовляли бретонською. Уявляєте, бабуся ходила до школи лише два роки – із семи до дев’яти літ! Там і вивчила французьку. Здобутих знань їй вистачило лише для того, щоб навчитися самостійно розшифровувати Біблію. У родині вирішили, що цього досить, і далі вона мусила пасти корів…

СКАЧАТЬ



<p>7</p>

Що означає «письменниця»? (фр.)