Зірка для тебе. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ важко зітхнуло, а за ним й інші. Від того зробилося довкола ще похмуріше.

      Зіронька досі нічого не знала про серце, вона не відала, що таке любов, не чула й про біль… Але враз захотілося те все пізнати. Щось дивне заворушилося всередині. Такого з нею ще не траплялося. Жаль заполонив душу. Що вона може зробити, щоб допомогти цим бідним створінням? Вона ж маленька, тендітна, але… Вона має в собі те, чого не мають вони. Може, вона спробує поділитися з ними? Вона ніколи нічого не робила для когось. Можливо, через те, що не мала для кого, чи тому, що ніхто не просив?

      Зіронька з усіх своїх сил яскраво спалахнула. Похмурі одоробла вмовкли вражено, переставши тужливо гудіти. Вони стрепенулися від світла, знітилися від гарячої хвилі, що огортала ніжно. Їхні закам’янілі серця ожили.

      У небі темному, холодному, порожньому, з’явилося прегарне світило. У його серцевині народжувалося щось палке і сильне. Душа отримала серце і стала Зіркою.

      – Хто я? – питала в неба нова Зірка.

      Небо лагідно відповідало:

      – Той, хто навчиться любити інших, отримує серце. Як світитимеш, так тебе і називатимуть.

      Отака тобі казочка на ніч. Казка про Зірку. Я не знаю, чи то Зірка-карлик, чи супернова, – ти обов’язково це з’ясуєш, коли прокинешся. Астрономи в тих світилахліпше тямлять, аніж поети. Правда? Тільки знай, що десь у Всесвіті, далеко-далеко, а може, навпаки – зовсім поруч, напевно, в системі Альфа Центавра, живе нова Зірка, що має і серце, і душу. А тепер спи, мій коханий, міцно спи.

      Послухай, будь ласка, послухай всім тілом:

      Це зорі прислали цю музику нам.

      Тумани украсти нас, певно, хотіли,

      Ми танули й вірили тільки зіркам.

      Ми линули в ніжності тихих мелодій,

      Зникали у тиші слова і думки.

      Ми бýли – у Вічності!

      (Правда, ти згоден?)

      Ми бýли.

      Ми є.

      Ми самі вже – зірки.

      1. «Місячна соната»

      Дайте поплакати,

      дайте поплакати

      і розчинитися в морі солонім,

      дайте побути – собою – усякою,

      дайте зануритись в щастя

      і в горе.

      Як покохала —

      зіркою стала, —

      в сяйво долонь

      так щасливо летіла!

      Радістю,

      втіхою

      стати хотіла.

      Стала лиш

      опіком —

      серця і тіла.

      Сергій лежить на чисто вимитій росою траві, яка, беручи тепло від землі та його тіла, стає майже сухою, м’якою на дотик. Довкола благодать. Ніч. Небо над зорями, небо під зорями – і людина, розчинена в тому небі. Через скляне око телескопа Місяць видається не пихатим бевзнем, як оце сьогодні, а звичайнісіньким холодним пустельним шматком каміння, й зовсім не світилом, навіть не ліхтариком. Купа німого бездушного ґрунту, який ніколи нічого не вродить. Шпилясті гори без вітру, вулканічні кратери без вогню, «моря» без води та штормів, пустелі без піщаних буревіїв. СКАЧАТЬ