Вогнепальні й ножові. Сергій Жадан
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Вогнепальні й ножові - Сергій Жадан страница 6

Название: Вогнепальні й ножові

Автор: Сергій Жадан

Издательство:

Жанр: Поэзия

Серия:

isbn: 978-966-14-4229-9

isbn:

СКАЧАТЬ небо так низько висить над тобою,

      аж в ньому іноді видно Ісуса.

      Усі ми знаходимось в цих лещатах

      і, додому вертаючись хіба що на ніч,

      горбатимося, як раби у Штатах,

      на ліберальну білу наволоч.

      Тому що білі забули сором,

      і якщо вже потрапив до їх павутини,

      клали вони з великим прибором

      на всі конвенції з прав людини.

      Їх не хвилюють наші втрати,

      вони звикли тримати нас в чорному тілі.

      Але пророки були сомалійські пірати —

      за це їх і розпинали білі.

      І Матір Божа в зимових гетрах,

      курячи люльку, гріючи нерви,

      палила багаття на площах гетто,

      розігріваючи дешеві консерви.

      І нехай позбавляють нас нашого простору

      і вогнем заливають наші повстання —

      це для нас із тобою чорні апостоли

      редагували свої послання.

      Машини їхні – давно несправні,

      і промови їхні – хитрі й противні.

      І ріки на Півночі течуть насправді

      так само впевнено, як і ріки на Півдні.

      Головне – тримай при собі свою віру,

      свою любов і свою упертість.

      Спаситель – він не зважає на шкіру,

      він зважає на солідарність і чесність.

      Спаситель дбає про коріння й листя,

      Спаситель рухає череди й хмари,

      щоби ми з тобою не загубилися,

      міняючи гостели й вуличні бари.

      Він спиняє смарагдову кров у венах,

      врівноважує всі виробничі тарифи,

      і тютюн йому залягає в легенях

      і росте собі, як коралові рифи.

      І все є так, як повинно бути.

      Все трапляється і все буває.

      І серце його нас щоранку будить,

      підтримує, змучує,

      убиває.

      «І що це була за осінь, з утечами та кредитами…»

      І що це була за осінь, з утечами та кредитами:

      зупинки у різних норах і переїзди потому,

      дзвінки з чужих телефонів, що були настільки убитими,

      аж помирали в руках від виснаження та перевтоми.

      Але вона мовчки дивилася, наче дійсно втішалася

      усім випадковим будинкам з дахами холодними.

      І навіть коли можна було піти – вона залишалася,

      і навіть коли можна було залишитись – вона виходила.

      На ніч вона читала мені церковні збірники,

      оскільки ми й не мали тоді особливого вибору:

      про всі ці дива святого Антонія,

      які мені видавались спірними,

      там, де він виходить на берег і проповідує перед рибою,

      розповідає рибам про те, що всіх нас об’єднує:

      про чорний папір повітря, на якому вже все написано,

      про страх, який ми долаємо, про сни, що стають об’ємними,

      наповнюючись нашим диханням,

      нашим голосом

      і нашими рисами.

      Розповідає про вітер під шкірою,

      який робить нас витривалими,

      про жіноче довге волосся, до якого прив’язуєшся,

      про глибокі проточні водойми, в яких не варто рибалит

      аби СКАЧАТЬ