Гра в паралельне читання. Міла Іванцова
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Гра в паралельне читання - Міла Іванцова страница 15
Название: Гра в паралельне читання
Автор: Міла Іванцова
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-5308-0
isbn:
«Страшенно неприємний інцидент, – подумав мер. – Треба буде проявити ініціативу, замовити якомусь науково-дослідному інституту розробку побутового протигаза, що дозволив би пити, не знімаючи його… Щось таке, здається, було вже на озброєнні хімічних військ. Шкода, не додумався раніше. Який був би плюс у передвиборчій кампанії!»
Спекотно. Мер автоматично зафіксував оком, що вікна машини герметично закриті, а кондиціонер працює. Він зняв свій протигаз, послабив краватку, розстібнув ґудзик білої сорочки, проковтнув липку слину. У руці його все ще була холодна спітніла фляга з водою. Він приклав її до лоба. Охоронець, що сидів поруч, зробив рвучкий рух до нього.
– Не хвилюйся, не питиму я. Просто охолону трохи. Втомився, запарився… Дістань-но мені з холодильничка мінералки!
– Якої вам?
– Як завжди, негазованої, зі швейцарських Альп.
Дочитавши до кінця, Віталій сидів ошелешений. І не стільки хитро закрученим сюжетом, що так відрізнявся від попередніх оповідань своєю загальнолюдською екологічною тематикою без натяків на чоловічо-жіночі стосунки, скільки… У голові його, наче в домашньому кінотеатрі, пронеслися відеорядом спогади: яскравий весняний день, вони з Лілею під’їжджають його машиною до новенького бювету неподалік від її будинку. Дві колонки в круглій альтанці на витих металевих стовпчиках, навколо – почесна варта стилізованих під старовину ліхтарів. Від альтанки променями розходяться стежки, викладені плиткою посеред соковито-зеленої трави, уздовж них нещодавно насаджено кущі та молоді клени – міська влада причепурила старий район, подарувала мешканцям бювет із якісною водою.
Вони з Лілею набрали дві п’ятилітрові баклажки, поставили їх на лавку всередині альтанки. Віталій повернувся до колонки, однією рукою натиснув важіль, а другу підставив під струмінь води – черпав долонею і сьорбав, черпав і сьорбав. Ліля дзвінко сміялася з нього: «Хлопчисько!» Цвірінькали горобці, яскравими плямами жовтіли посеред трави кульбаби. Маленька оаза в нетрях великого запилюженого міста дійсно зробила його в цю мить щасливим хлопчиськом, адже такі колонки в його дитинстві можна було зустріти на околицях Києва, де тоді ще залишалося чимало приватних будинків.
Віталій рвучко натиснув важіль, відпустив його і миттю вловив воду під краном обома долонями, засміявся і занурив обличчя в озерце, що утворилося в долонях. Завмер. Вода стікала по шиї за комір сорочки, у рукави попід манжетами, Ліля дивилася на нього і сміялася, мов дзвіночок. Це була несподівана мить щастя: він кохав її і знав напевне, що вона теж його кохає.
Раптом поруч прозвучав старечий голос:
– Умиватися підземною водою, без сумніву, корисно, але…
Він озирнувся. Позаду стояв літній чоловік із ціпком, поблажливо посміхався і похитував головою.
– Але пити її, боюся, не набагато корисніше, ніж ту, що у вас у кранах.
– Чому СКАЧАТЬ