Гонихмарник. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ градом котиться піт – через спеку, через розгардіяш у майстерні, через розгубленість. У кімнаті гаряче, мов на пательні. Згадав, що так і не відчинив вікна.

      – Так краще! Ох, що ж це твориться? Може, Ірина має слушність? Це я в усьому винен. Я. Вона ще така юна.

      Василь відвертається від вікна. Чи готовий він прийняти найжахливішу правду? І зашпортується на думці. Стоїть, спантеличений, сам не знає скільки. Не ладен ворухнути ні рукою, ні ногою. Те, що він бачить перед собою, прекрасне.

      Таким приголомшеним він у своєму житті був лишень двічі. Коли малим батько, радянський дипломат, взяв одного разу із собою у Францію. І вони пішли на екскурсію в Лувр. А там він зустрів її, сумну жінку із зачудованим усміхом на устах, який щемким серпанком ніжно вливається в серце. Він бачив її репродукції в каталогах, в енциклопедіях, на плакатах. Та це не вона, лише її тінь.

      – Багато чути й читати – не означає пізнати, синку, – так говорив його тато.

      І тоді він зрозумів зрештою, що означає – пізнати. Якби навіть Да Вінчі не написав нічого, окрім своєї «Мони Лізи», – цього виявилося б достатньо, щоб залишатися генієм. Вона перевернула світ хлопця, зробила іншим. Не знати, чи кращим, та іншим.

      Вдруге Василь перебував у такому стані, коли вперше взяв на руки свою крихітку Алінку. Маленький рожевий пуп’янок тягнув до нього свої рученята й із замилуванням зазирав у душу, вже люблячи без зобов’язань і настанов, без високих слів.

      І ось тепер – це втретє.

      Перед ним на мольберті стояла картина. Грозова ніч, кудлаті хмари сердито снують небом, і цю пекельну чорноту роздирає навпіл, освітлюючи те, що приховує злодійка ніч. На горі стоїть самітна постать жінки, яка, піднявши над собою руки, міцно стискає щось у кулачках. Через завісу дощу, який починається разом із блискавкою, важко роздивитися, що це, тільки видно, як струмки води течуть по вродливому юному обличчі. А може, це сльози. Кожна краплинка, кожна складочка на обличчі ночі досконало виписані…

      Коли перше оторопіння минає, він усвідомлює, що перед ним шедевр. Кожен із його знайомих художників мав би за честь (славу та гроші) мати у своєму доробку хоча б натяк на таку картину. Це написала його донька. Він уперше за багато років плаче, і чи не вперше в житті – від щастя.

      …Коли Аліна розплющила очі, вже світало і ще не зовсім розвиднилося. Який сьогодні день? Почувалась, наче після грипу. Її здивувало, що біля ліжка на розкладачці хтось спить і навіть похропує. Аліна навшпиньки підійшла й зазирнула в обличчя хропунові. Тато. Дівчина здивовано стенула плечима й пішла робити каву, пробурмотівши собі під ніс:

      – Очевидно, батьки погиркалися крутезно й тато переїхав до мене жити. Стоп! Де ж тоді його речі? Не логічно. Тоді…

      – Доброго ранку, доню! – обірвав її роздуми татів голос. – Зроби й мені кавусі, будь ласка!

      Вони сидять за кухонним столом та п’ють каву. Тато розповідає про те, як він застав її сплячою під вікном, СКАЧАТЬ