Оля. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ затишно і гарно, здається, буває лише в бідних хатах», – зловив себе на думці Осип. Прості меблі, мінімум посуду, скромні бавовняні білі серветки для прикрас. Так трепетно до інтер’єру ставляться виключно ті господині, які не можуть претендувати на те, щоб прикрасити його за теперішньою модою.

      – Кулешу готувала я, – Ольга накладала страву в миски. – У нас, на Буковині, кукурудзяну кашу для неї варять по-особливому. Потім вона вдається пухка і приємна на смак. Малою я любила заливати кулешу узваром, а зараз добре смакує зі шкварками чи бринзою. Запиватимемо кислим молоком?

      – Я не проти, – від розповіді про страву в Маковея був повен рот слини. Накинувся на їжу, тільки-но миска опинилася перед ним. Кулеша була справді смачною. Лише за кілька хвилин помітив, що Ольга не їсть, а мовчки за ним спостерігає.

      – Все добре? – перепитав із повним ротом їжі.

      – Чудово. Краще не буває. Знаєш, є в тому щось сакральне – дивитися на чоловіка, який їсть.

      Осип їв швидко і захланно, наче хтось за ним гнався. Спостерігати за ним було цікаво: їжу він майже не пережовував, запивав великими ковтками кислого молока, сліди від якого залишались у кутиках губ. Ольга боролася з бажанням обережно їх витерти, як би матір витерла малій дитині. Очі він майже не підводив. Та й узагалі нечасто дививсь їй у вічі.

      За вікном сутеніло. В кімнаті швидко стало темно. Ольга встала з-за столу і засвітила лампу. М’яке світло розлилося приміщенням нерівномірними хвилями.

      – А ти вже бачив електричні ліхтарі?

      – О, я рідко маю прогулянки ввечері. Знаєш, Олю, я не з тих, хто по роботі годинами ходить містом. Або працюю в газеті, або маю якісь зустрічі, або пишу. Та й з тобою зараз ми багато часу проводимо.

      Осип доїв кулешу і відставив посуд убік. Ольга тим часом розпалила грубу, поклала казан із водою грітись і заходилася мити миски.

      – А давай підемо сьогодні дивитися на ліхтарі? Кажуть, то зараз чи не головна атракція для чернівецької молоді.

      – Якщо хочеш – ходімо. Хоча мені й трохи дивні такі прогулянки. Але хіба можна було б очікувати іншого від тебе з твоєю душею, повною романтики?

      – Романтики? – Ольга витерла руки ганчіркою і стала перед Маковеєм. – До чого тут романтика? Це наше майбутнє. Сучасність. Ти читав, що один учений винайшов промені, якими можна просвітити людське тіло і подивитися на наші кістки? Хоч уявляєш, що це дасть для медицини? Знаєш, – Ольга говорила схвильовано і терла долоні одну до одної, – знаєш, у мене часом завмирає серце, коли читаю такі новини. Лише уяви, в який вік ми живемо!

      – У вік пафосу? Здається, наш уряд запевняв, що електрика в Чернівцях буде раніше, ніж у Львові. А що маємо?

      – Та хіба це важливо? Раніше, пізніше – головне, що ми маємо можливість бачити, як у місті починається нова епоха. Ще трохи – і нам не треба буде світити гасові лампи в хатах. Не треба буде ходити по воду до криниць і водовозів. Все це буде в кожного вдома, як вже є у багатьох великих містах.

      – Думаєш, СКАЧАТЬ