Оголений нерв. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у тридцять днів із уже дорослим, двадцятидворічним сином? Якби ж то він був десь на відпочинку, то місяць минув би непомітно. Але цей місяць був найдовшим за все її сорокадворічне життя. Тридцять днів – як цілий рік, бо кожен день був для них усіх як іспит на міцність. Та що там день?! Кожна хвилина наповнена хвилюваннями та надіями. Гена був у Києві на Майдані, де вирішувалася доля країни, і від того рішення залежала доля їхнього сина. Він телефонував двічі на день – вранці і ввечері, але часто не було зв’язку. Тоді Настя не знаходила собі місця і ладна була сама летіти на Майдан, аби лише Гена повернувся додому. Жінка відчувала, що може трапитися з дітьми на Майдані щось лихе, недобре, що їх можуть побити, скалічити або навіть убити тітушки. Здавалося, що страшнішого, ніж пожежа у Будинку профспілок, уже нічого не буде, але навіть у моторошному сні вона не могла собі уявити того, що сталося вночі проти двадцять першого лютого. Людей, зовсім юних хлопців, незахищених, неозброєних, розстрілювали снайпери. Ні, не треба знову повертатися спогадами у той жахливий час саме зараз, бо не зможе заснути. Усе життя, до самого скону, її будуть мучити кошмари, бо не приведи Боже таке пережити матерям, які чекали своїх синів. Після того кривавого дня були наповнені нестерпним душевним болем ще три доби – син не телефонував, зв’язок із ним перервався. А потім був довгоочікуваний дзвінок від Гениного друга Петруся. Він сповістив, що Гена поранений, його прооперували і зараз він у лікарні. Настя поривалася негайно їхати забирати сина, але хлопець запевнив її, що Генку вони самі привезуть доліковуватися додому, щойно йому стане ліпше і дозволять лікарі. Уже за тиждень Настя зустрінеться з сином, і тоді вже нікуди його не відпустить.

      – Ось і поснідала, – сказала вона сама собі, ставлячи порожню чашку в раковину.

      Можна зателефонувати матері і нарешті йти відпочивати. Настя забрала мобільник із собою в спальню, впала на ліжко, простягла ноги, на які, здавалося, начепили пудові гирі. Дивно, але з матір’ю не було зв’язку. Настя спробувала ще кілька разів набрати її номер, але нудний голос був невблаганним: «Вибачте, зараз абонент не на зв’язку». Втома взяла гору: рука в’яло опустилася на постіль, телефон випав і завмер поруч із жінкою, яка швидко поринула в міцні обійми сну.

      І знову той жахливий сон! Майдан, ущент наповнений людьми, які тримають у руках ввімкнені мобільники та запалені свічки, тужлива пісня «Плине кача», що роздирає душу на шматки… Разом з нею повільно пливуть труни із вбитими майданівцями. В одній із них Настя вгадує свого сина. Обличчя його бліде, безкровне, руки складені на грудях і зв’язані мотузочкою.

      – Генику! Синку! – несамовито кричить вона і прокидається в холодному поту. Серце шалено калатає, намагаючись розірвати грудну клітку, на лобі рясний піт.

      Погляд Насті зупиняється на червоних цифрах електронного годинника. Вона поспала лише годину – й отаке наснилося. Настя намацала рукою телефон і знову набрала мамин номер. Нема зв’язку з абонентом. Під впливом кошмарного сну їй стало тривожно. Мати СКАЧАТЬ