Название: Царівна (збірник)
Автор: Ольга Кобилянська
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-03-5623-8
isbn:
Тепер, у повісті «У неділю рано зілля копала…» Кобилянська занурює читача у первісний міф і говорить про те, яку біду приносить природі зустріч з «іншим». Кобилянська також продовжує аналізувати владу материнського інстинкту. Вона, зокрема, розводить духовну іпостась матері-виховательки і біологічно-фізіологічну роль матері-породіллі. Дві матері має Тетяна у повісті «У неділю рано зілля копала…». Втративши свою рідну дитину, циганка Мавра стає другою матір'ю для дівчини – з «безграничною невгасаючою любов'ю циганки до тієї дитини, яку, вибавивши змалку, уважала майже за свою». І Тетяна «слухала насліпо всіх приказів чорної приятельки своєї» – «часто навіть проти волі самої Іванихи Дубихи». Дубиха володіє зовнішнім світом дівчини, вона є лише свідком її душевних мук, між тим коли Мавра стає співучасником драми, яка розгортається в душі Тетяни, названої нею Туркинею.
Кобилянська як письменниця була спеціально зацікавлена у ситуаціях помежівних, перехідних – у них проривається те несвідоме, що впливає на людські долі і культурні ситуації. Таким лімінальним локусом стає, наприклад, «сусідній» ліс, у якому Сава вбиває свого брата Михайла. Метафізична сила лімінального часопростору пов'язана із силою роду. Вбивство у «сусідньому» лісі страшне тим, що є загрозою для роду: там брат став убивцею свого рідного брата. Загрозливою для роду є і любов Сави до Рахіри, адже ця любов – з інцестуальним забарвленням, бо Рахіра – сестра Савина.
Ольга Кобилянська – одна з тих українських авторів, яка піднесла складні питання індивідуального і національного культурного самовизначення. Сліди після дарвінівського біологізму, з одного боку, і романтичної натурфілософії і культурософії, з другого боку, тісно переплітаються у її творах. Культурологічна утопія авторки стосується модерного європейського українства і спрямовується до поєднання духовного аристократизму і «мужицтва», природи і культури. В категоріях соціокультурних така утопія означала народження «будучності» – модерної, європейської ідентичності, шлях до якої – «пізнання своєї власної сили через призмат правдивої інтелігенції, культури, до пізнання, може, й великого призначення свого народу», як скаже Кобилянська у повісті «Через кладку». її жінки – творці і жертви такої «будучності» водночас.
СКАЧАТЬ