Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

      – Вона мусить десь конче виїхати, Мілечку.

      – А то чого? – спитав вуйко з нетаєним зчудуванням.

      Тітка усміхнулася гірко.

      – Чого? Хіба ти й сам не здогадуєшся чому? Хто її тут побачить?

      Вуйко зрозумів її вмить.

      – Як гадаєш, Павлинко, зовсім так, як ти гадаєш! – відповів скоро. – Обі мусять виїхати, показатися світові!

      – Обі? І чого ти так кричиш, Мілечку? Ти, мабуть, забув зовсім, що в мене суть нерви! – 3 тими словами глянула на вуйка довгим, зимним, многозначущим поглядом: вона замітила, що я чула їх розмову.

      – Наталко! щоб ти мені не посміла з Орядином розмовляти! – гукнула до мене гострим тоном і поглядом.

      В мені забилося серце з наглого переляку, і я видивилася на неї великими очима.

      – Чого видивилася на мене? Я говорила прецінь виразно. Впрочім, можу свої слова і повторити. Щоб ти мені не посміла з ним говорити! Лена мені оповідала, що він її ігнорує, і тому я не позволю, щоб з мого дому заприязнювався хто з ним!

      – Тіточко! Я не знаю… я не можу вам цього напевно приректи[37], – відповіла я, мішаючись.

      – Що?

      – Не можу приректи напевно. Він для мене завсіди такий привітний і ласкавий, що це було би нечемністю відповідати йому грубістю. Він… він ніколи мене не образив ані словом, ані поведениям…

      – Ха-ха-ха! – розсміялася вона своїм звичайним сміхом; а того сміху було доволі, щоби мене вивести з рівноваги.

      – І ти справді така наївна, може, гадаєш, що він любиться в тобі, тому що з тобою балакає, і що він, може, тому з тобою й ожениться!

      – Тітко! – вирвалися з жахом слова з моїх уст, і гаряча полумінь обілляла мене. – Тіточко, я цього ніколи, ніколи не гадала!

      – Ага! Не гадала? Хто би тобі повірив! Чому ж ти почервоніла як буряк, коли не гадала? Скажи: чому?

      Я чула, як спаленіла ще більше і як слова оборони застрягли мені в горлі.

      – Видиш? – глумилась вона. – Я знала, що говорила!

      – Тіточко, ви не маєте ніколи наді мною милосердя!

      – Що? – скричала. – Ти говориш мені такі слова? Мені, що, власне, я змилосердилася над тобою і стала тобі другою матір'ю? Що було би нині з тебе, якби не я? Невдячна ти! В тебе нема серця, ти навіть не знаєш, що ти говориш!

      – Чому би не знала, тіточко? Знаю!

      Вона засміялася так, як перше, а вуйко обізвався журливо:

      – Ти все ліпше знаєш від тіточки, Наталко, все що до крихітки. Тому завдаєш їй неустанно жалю твоїм премудрим поведениям. Не знаю, звідки набралося в тебе стільки того розуму. Іди! іди й поглянь в дзеркало, щоби ти знала, як злість і впертість окрашають дівоче лице. Ти гадаєш, що то добре, що ти слухаєш тільки свого власного розуму, що робиш тітці все наперекір? Ти повинна йти насліпо за її приказами, не повинна й писнути! Все, що вона робить, робить з планом; а тепер іди й принеси мені з кишені моєї СКАЧАТЬ