Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник). Леся Гончар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ інший бік острова.

      Посеред мілкої затоки, яка відділяла острів Асатіг від материка, стояв білосніжний височезний гордий птах Герон. Саме до нього й попрямував гусак. Не дуже зграбно опустившись на поверхню води, Антуан спробував лапами дістати дно, але не зміг, бо його лапи були набагато коротші від Геронових. Гордий птах зміряв непроханого гостя поглядом, сповненим презирства, так що той аж знітився.

      Оговтавшись, гусак таки спробував заприятелювати з місцевою «зіркою», однак зазнав повного фіаско. Високо піднімаючи свої довжелезні ноги і обурено щось пирхаючи про іммігрантів і їхнє нашестя, Герон вирішив припинити будь-які намагання встановлювати подібні знайомства. Усе, що Антуан розібрав, це погрози поскаржитись Ренжерові, натяки на чужорідне гусакове походження і заклики забиратись відкіля взявся.

      Спантеличений таким несподіваним поворотом подій, ображений пихатістю білоперого нахаби, Антуан і собі розвернувся й поплив до берега попоїсти, щоб втамувати незаслужену образу. Що він такого зробив? Чому аристократичний на вигляд птах виявився таким нікчемним паскудником? Невже так важко поводитися цивілізовано?

      Життя, як правило, відповіді на такі риторичні запитання не дає, тому єдиним порятунком був обід, і Антуан відбув його на славу. Тут таки, в прибережних чагарниках водилося незліченна кількість різних комашок, серед яких найбільше – комарів, але траплялись і різні види мошок, на диво неповороткі й ліниві. Наловити їх виявилось дурного робота, варто було роззявити дзьоба і трохи його покрутити в різні боки – комахи практично самі туди застрибували.

      Після обіду Антуан почувався значно краще, подумки охрестив Герона не дуже культурним словом, показав йому з безпечної відстані одне буре середнє перо свого крила на знак неповаги і попрямував в глибину острова, сподіваючись надибати когось кращого. Асатіговими асфальтованими дорогами проїздили притишеним ходом автомобілі з туристами, але гуманоїди рідко з них виходили. На кожному кроці попереджувальні знаки повідомляли, що годувати диких звірів і птахів заборонено, а також, що дикі коні кусаються і хвицаються. Проте невдовзі гусак побачив, що так звані дикі коні, одного з яких він напередодні зустрів, з прохацькими фізіономіями вишиковувались при дорозі і благальним поглядом проводжали автомобілі, розраховуючи на подачку.

      Подачки у вигляді крекерів і чипсів простягали з напіввідкритих вікон тремтячими руками туристи, а дикі коні своїми шерехатими губами обережно їх брали і старанно пережовували. Взагалі рухи коней зводились до мінімуму й уявити собі, що хтось із них насправді може вкусити чи хвицнути, було важко. Гусак протупцяв повз шерегу мустангів, чемно з ними вітаючись, і тут натрапив на свого знайомого. Той щойно отримав особливо привабливий сендвіч з броньованого «кадилака» тому був у гарному настрої.

      – Yo! Its you again – my brother! Whats’up? Did you fnd a crib in this hood or what? (Агов! Це знову ти, мій брате! Як воно? Ти знайшов собі хатинку в цьому СКАЧАТЬ