Притулок. Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щеміло в голові. – Як можна було розраховувати на порозуміння людей із порушеною психікою, неадекватних, з гіпертрофованими почуттями, недавніх пияків та потенційних шизофреніків, людей, яким понад усе на світі хочеться одного – аби їх не чіпали…» Я відчувала майже фізично, як моя непохитна самовпевненість котиться у безодню.

      «Ну добре, – моя свідомість вперто не хотіла змиритися з безпомічністю, – з тими, що у «ян– гольському», все зрозуміло: позбавлені усвідомлення власної неповноцінності, вони до кінця днів сприйматимуть навколишній світ на тваринному рівні, що лояльно формулюється діагнозом «важко виліковні». Але ж люди, котрі сиділи переді мною без найменшої іскорки в очах, колись таки зобов’язані будуть повернутися у колишнє середовище. В картках, які я встигла попередньо проглянути, так і написано: «реабілітаційний період».

      … Рішення прийшло якось несподівано, як це частенько трапляється у безвихідних ситуаціях… – Гаразд… Вам є над чим подумати… Давайте спочатку я розповім вам про себе… Слухачі пожвавились, і це надало впевненості – отже, я на правильному шляху… – Я робитиму це вперше в житті, тому заздалегідь прошу вибачення за можливу непослідовність… – я сказала правду. Запанувала цілковита мовчанка, що чути було, як муха настирно намагається пікетувати на присипані цукром-пудрою пиріжки. Вісімнадцятеро пар напружених очей і одна доволі здивована, що належала лікарю, невідступно стежили за мною, марно намагаючись вловити бодай натяк на нещирість. Проте мені справді захотілось розповісти їм про себе… І я наважилась…

      – Сталося так, що я залишилася без батьків у неповних сімнадцять, будучи студенткою першого курсу медичного ВИШУ. Вони потрапили у автомобільну негоду, і трапилось все так несподівано і невчасно, що, здавалось, вирівняти власну рівновагу буде неможливо… Важко передати тодішній мій стан… Здавалося, що життя скінчилося і сенсу існувати далі немає…

      Вам знайоме відчуття, коли людина усвідомлює власну беззахисність, неспроможність самостійно існувати у світі?! Коли жодний штучний чинник, враховуючи алкоголь і наркотики, не здатен приспати пам’ять і біль?.. Коли ти лягаєш і прокидаєшся з єдиною думкою – усвідомленням власної непотрібності, марності існування, приреченості…

      …До того, як все трапилось, я переживала приреченість лишень у глибокому дитинстві… Пам’ятаю, коли мама наряджала мене до школи на перший дзвоник… Білий твердий від крохма– лю фартушок, пишні банти… А потім білий фартушок змінився на чорний, банти – на туго заплетені стрічки у косах… І коли я зрозуміла, що відтепер шкільна форма надовго замінить мені улюблені барвисті з воланами й рюшами сукеночки, я відчула розпач… Але те дитяче відчуття приреченості не здавалось фатальним. Адже я знала, що після уроків я мчатимусь стрімголов додому, аби мерщій зняти з себе ненависну робу і стати звичною, милою собі Даркою в рюшах чи у воланах, у клітинку чи в горохи…

      А СКАЧАТЬ