Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Пожди трохи.

      Вона зупинилася, щось, мабуть, сказала Ганнусі, і та, взявши відро, пішла далі, не озираючись. Орися обернулася до Тимка і стала чекати його, опустивши в землю очі. Нижня губа її, налита соком вишні, неспокійно ковзала по верхній, і було таке враження, ніби вона смокче соску. Це надавало її обличчю вигляду дитячої вередливості.

      – Чого ти мене десятою дорогою обходиш? – запитав Тимко, обпалюючи Орисю своїми чорними черкеськими очима і намагаючись обняти дівчину. Вона вирвалась і суворо глянула на Тимка.

      – Мене лестощами не візьмеш. Я тобі не Харитя!

      – Ха-ха! Уже якусь Харитину прибрехала, – засміявся Тимко.

      Тоді вона уважно глянула на нього, і в тому погляді було стільки духовної твердості і холодного презирства, що Тимко пригас і заблимав очима.

      – Твоя губа брехлива, як у старого цигана. Я сама бачила, як ти стояв із Харитею під вербами.

      – Ну й стояв… Бо ти мучиш мене. Чудна ти якась. Ні обняти, ні поцілувати тебе не можна. З Харитею простіше…

      – Ну, й іди до неї.

      Орися крутнулась і побігла по ріллі. Тимко зітхнув, крикнув услід, чи не вийде вона вечором до озерця, але вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками. Тимко довго і замріяно дивився їй услід, потім закурив і пішов заганяти волів, що вільно бродили біля озера, понюхуючи свіжу траву.

      Надвечір у польовий табір приїхав Прокіп Тетеря. Високий, сутулий, у брезентовому плащі, він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране.

      – Надряпали, як ворона пазурами. Дві пари волів греблося, а толк який? Орачі, мать вашу за ногу! – лаявся він.

      – Ти увійди в положення і прикинь головою, – дибав за ним Охрім з перев’язаною шиєю. – Як я, приміром, буду орати, коли мені накинули такого погонича, як Денис? Я йому кричу «соб», а він верне «цабе». Я йому кричу: «Поганяй биків!» – а він тріщиться по боках, чи де заячий хвіст не показався. Ружжо з собою приволік, бички бояться, довелося мені вогнепальну зброю носити. Я, правда, був на фінській, до оружія звик, та не до такого, як у Дениса. Дуло в двох місцях тріснуло, курки мотуззям прибичовано… так і жди, що ось-ось бабахне, голову знесе. Яка тут оранка, коли живу смерть за плечима носиш?

      – Ти мені хріновини не городи, а як послано тебе орати, так ори.

      – Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.

      – Не твого розуму діло.

      – Та на мої руки.

      – А ти що хочеш, щоб плуг сам орав, а ти тільки штани підсмикував? Що я тепер у зведення напишу? Вас би в мою шкуру.

      Сонце заходило червоно, на вітер; на тлі вечірньої заграви чітко вимальовувався хутір Вишневий, кострище заходу поступово гасло, із степу вже підкочовувала густа і чорна, як вода у весняну ніч, темрява. Ось не стало видно ні хутора, ні полтавського стовпового шляху, тільки невиразно бовваніла табірна хата, в якій збиралися ночувати орачі. Метрів за сорок СКАЧАТЬ