Старший боярин (збірник). Тодось Осьмачка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ всякі квітки у дуже вибагливо пороблених клумбах. Одна пілка дверей була відхилена, і в ній зсередини стримів ключ. Лундик цей факт взяв до уваги. Вступили в сіни. Поліцейський підійшов до кімнатних дверей. Услід за ним, поспішаючися, щоб не відставати, приступив і Лундик. Поліцейський постукав. Зсередини ледве почувся Пронів голос:

      – Хто там?

      – Та тут я провів ваших знайомих. Кажуть, ви їм щось говорили, – одчинивши трошки двері і запикуючися, проказав небажаний супровідник.

      В кімнаті, ніби вагаючися чи міркуючи, промовив голос сам до себе:

      – Хто ж би це такий? Почекайте хвилину.

      І поліцейський, причинивши двері знов так само, як і були, став чекати, дивлячися собі на ноги. Лундик же, з полегшенням зітхнувши, швиденько витяг револьвер з кишені і, наставивши його на свого поводатора, прошипів:

      – Руки вгору.

      Той, отетерівши, підняв. А Лундик гарячково зашептав до Деркача:

      – Відберіть зброю і зніміть пасок з його штанів. Зброю візьміть собі, а пасок віддайте мені.

      Коли Деркач подав Лундикові пасок, то він, шепочучи, звелів:

      – Посадіть в куток поліцейського й пильнуйте.

      І, замкнувши зсередини надвірні двері тим ключем, який стримів у замку, і поклавши його в кишеню, споготовлено завмер. Нарешті з кімнати ледве чутно відізвався голос:

      – Увійдіть.

      Гордій одним духом вскочив у кімнату і, побачивши перед собою за столом, покритим зеленою скатеркою, Проня у м'якім шкірянім кріслі, справив на нього зброю і зухвало, задерикувато, теж напівшепотом проказав:

      – Руки до Бога.

      Пронь в єдину мить пожовтів і вгору звів зніяковіло руки.

      Гордій говорив:

      – Один ваш рух чи спуск руки змусить мене на вас стріляти. Я буду рахувати до п'яти. За цей час ви встаньте і встигніть піти он під ту глуху стіну і ляжте ниць. Раз, два, три, чотири, п'ять.

      Пронь швидко, під пильною чорненькою дірочкою маленької зброї, підійшов під стіну і ліг ниць. Гордій говорив:

      – Один ваш рух… один ваш крик… змусить мене на вас стріляти. Лежіть нишком. Я зв'яжу вам руки.

      І підійшов до ворога, і тим пасочком, яким були підперезані штани у поліцейського, стяг обидві руки за спину. І, не обшукуючи лежачого, звівся та й спитався:

      – Де ті гроші, що ви вчора привезли з Копітанівського заводу?

      – Нема, – була глуха відповідь з-під стіни.

      – Добре, – луною обізвався Лундик і, підійшовши до столу, став шукати у шухлядах. Переглянув усе і не знайшов. Тоді з наполегливою, але стриманою люттю звернувся до лежачого так, щоб він пригадав панотця Діяковського і останню в його за столом розмову.

      – Якщо ви мені негайно не скажете, де гроші, то я вас застрелю, як дикого кнура. Тоді здобрієте ними!

      – Стріляй! – не повертаючи голови, відповів зв'язаний.

      У Лундика мороз пішов по шкірі. Він на мить згубив голову. Убити ось так. Ні сіло ні пало. СКАЧАТЬ