Старший боярин (збірник). Тодось Осьмачка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ти в своїй невторопливій голові щось маєш до мене. Ну, говори.

      – Еге ж, говори! А буду говорити, бо мені жаль батюшки і отого бідного вашого жениха.

      І, зупинившися на мить, ніби ковтаючи якусь частину думки, вона вела своє:

      – А говоритиму. Отож сьогодні я, не хотячи, звалила кочергу, а вона, падаючи, зачепила на вішакові картуз, який упав теж. Тільки що в помийницю. Витягаю, дивлюся, аж упізнаю Лундиків. Мені спершу стало дивно: як то людина може з гостей піти без картуза. А потім згадала, що, дивлячись крізь одхилені двері на вчорашню вашу бесіду, я трохи не на смерть перелякалася. Та й думаю: Господи, до чого бувають люди скажені! Та й думаю: що то Гордій тепер робить? Та мерщій з картузом до нього через яр! А потім на гору. Коли дивлюся, а в їхньому дворі повно людей: жандари, стражники, і сила-силенна приставів на бричках і так, кіньми. І всі то злазять з них, то знов вилазять. То як очманілі ускакують у хату… То знов вискакують. Та все кажуть: «Неть, неть…» Та все кажуть ще щось. Аж під клунею стоїть табунець жінок. Я до них та й питаюся в Казиленкової. «Що воно таке?» А вона мені: «Гордій Лундик повісив свою тітку, украв гроші і кудись утік…» Господи! Світ у мене під ногами захитався… Біжу я з гори до Тясмину і не знаю вже, де й діти проклятий картуз! Думаю, що ще й на мене скажуть: «Неть, неть…» І ще щось… Та його в рогіз[57]! Тільки зашуміло. І оце як собі хочете. Хоч мені і дуже шкода батюшки і вашого бідного жениха, але далі вже годі. Іду від вас. Нехай мене Бог милує від такої напасті. Не хочу у такім домі наймитувати.

      Тут панні Барці ніби не хватило повітря і вона, побілівши, вхопилася за груди, потім сіла на стілець і, опанувавши собою, спиталася:

      – А ти батюшці казала про це?

      – Ба ні.

      – Не встигла?

      – Еге ж.

      – Дунько, – сказала лагідно панна Варка і, вставши із стільця, зробила крок у напрямку до неї.

      Але Дунька, одхитнувшися, погрозливо промовила:

      – Не йдіть, бо перехрестю!

      – Дурна! Дивися, я й сама перехрестюся, – зашептала, зніяковівши, панна Варка і перехрестилася. – Тепер бачиш, я не відьма. Сідай ось на цей стілець, і я тобі чисто все розкажу, щоб ти знала й не робила дурниць.

      Дунька не сідала. Та панночка, на це вже не зважаючи, переконувала:

      – Слухай і все, що почуєш, розкажи дідові, а він нехай розкаже тим бабам, з якими стає на мову. Невдовзі після приїзду з гімназії я забажала узнати, чи буду щасливою, та й пішла ворожити до баби Гамарнички. А та мені каже: «Ти, либонь, чула, дитино, що говорять про твою матір. Буцім вона встає з того світу і йде у ваш берег і співає вночі. Отже, покійна матушка перестане це робити, коли хтось рідний проспіває раз ту пісню, яку співає вона, і потім негайно вернеться в свою хату тією стежкою, що літають відьми. Але тому, що жива людина не потовпиться крізь вивід, то я розшила під ним сніпки і, повертаючися після співу з берега, опинилася на стрісі, потім на горищі. І, проходячи проз лежак до сінешнього влазу, я страшно злякалася і не зогляділася, як мене й скинуло СКАЧАТЬ