Старший боярин (збірник). Тодось Осьмачка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ є дивне Боже створіння, варте, аби його проклясти всім гнівом нашого серця, бо воно коротке, бо ми мусимо у великих муках його кидати і переходити в інший світ. Але коли ми його не проклинаємо, то тоді вже не обтяжуймо умовностями, які не відповідають переконанням нашої совісті. Та сідайте, будь ласка. Це от моя дочка Варка, а то її наречений Харлампій Пронь. Не обтяжуймо, кажу, умовностями, які не відповідають правді формування нашого духовного єства і найґрунтовнішому його цементу – тій думці, що нею ми приймаємо і міряємо світ.

      Тут він закашлявся і, взявши чайник, який стояв коло нього на столі, з рурки потяг рідини, змістимої у ньому, і знов поставив на те саме місце. Гордій, аж тепер сівши, обвів усіх очима і помітив, що Пронь круглоголовий, з червоним обличчям і вусами, підкрученими вгору. Але побачене не перейшло у настрій і не підсилило готового в душі, бо якраз увійшла Дунька і почала споготовлювати стіл і не дала устоятися сприйнятому. Вона поставила у шклянім відерці малинового варення, і у великій синій вазі на високій ніжці жовтих солодких та крихких коржиків. І поставила перед кожним запахущого чаю і по малесенькій посуді для варення. Всі стали брати варення і пити чай. Сьорбнув і Гордій, але, опікшися, відсунув питво, аби стигло. Це помітив Пронь і порушив загальне мовчання.

      – Що, немає хисту пити культурну рідину?

      Гордій, зненацька захоплений питанням, в єдину мить збагнув, що незадоволення в його душі і важкість там є ніщо інше, як ненависть до Проня. І, нічого не сказавши, став тяжко дихати. Але панна Варка, слідкуючи пильно за всіма, поспішила Лундикові на виручку:

      – А ви їжте коржики, поки прохолоне трохи чай. Вони і без нього добрі.

      І він вже тепер побачив її всю, одягнену в чорну шовкову сукню з рукавами по лікті, і на високих дівочих грудях знов червону квітку, тільки вже троянду. А з прегарної її голови злягала на спину і довга, і темна, і густа коса, підв'язана на потилиці білою стрічкою.

      І та увага, і та турбота, що чулася в її словах, нагадувала побивання тієї синички, мудрої пташини, що зопалу вскакує в ятір[46], який рибалка вранці застромлює сушитися після нічного стояння в ставку. Вскакує і зараз же відчуває свою небезпеку і починає бігати і встромляти голову в кожну клітину рибальської снасті, шукаючи вихвату, поки не прийде рибалка і супокійною рукою не випустить на волю. А де ж та рука, що цю красуню виборсає з тенет, які їй сплела доля? І дужче в серці Гордієвім загоготала злоба на чорного чоловіка у високих чоботях. Бо він її візьме з тенет, та не як супокійний і богобоящий рибалка, а як пастушок, і буде гратися вловленою душею, доки схоче. І немає ніде спасіння. І він глянув на отця Діяковського, глибоко зітхнувши, і побачив, що панотець дивиться то на неї, то на нього, і в вічу стоять здивування і якась здогадка; а пальці ті, якими він тримає на столі чайник з горілкою, здригаються. І спитався отець Діяковський, ніби всіх, але Гордій відчув, що то питають і виправдовують його і натякають, що автор, про якого починається мова, теж селянин:

      – Ну, СКАЧАТЬ