Кобзар. Вибрані твори. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Біга Катря боса лісом,

      Біга та голосить;

      То проклина свого Йвана,

      То плаче, то просить.

      Вибігає на возлісся;

      Кругом подивилась,

      Та в яр… біжить… Серед ставу

      Мовчки опинилась.

      «Прийми, Боже, мою душу,

      А ти – моє тіло!»

      Шубовсть в воду!.. Попід льодом

      Геть загуркотіло.

      Чорнобрива Катерина

      Найшла, що шукала.

      Дунув вітер понад ставом —

      І сліду не стало.

      То не вітер, то не буйний,

      Що дуба ламає,

      То не лихо, то не тяжке,

      Що мати вмирає;

      Не сироти малі діти,

      Що неньку сховали —

      Їм зосталась добра слава,

      Могила зосталась.

      Засміються злії люде

      Малій сиротині;

      Виллє сльози на могилу —

      Серденько спочине.

      А тому, тому на світі,

      Що йому зосталось,

      Кого батько і не бачив,

      Мати одцуралась?

      Що зосталось байстрюкові?

      Хто з ним заговорить?

      Ні родини, ні хатини;

      Шляхи, піски, горе…

      Панське личко, чорні брови…

      Нащо? Щоб пізнали!

      Змальовала, не сховала…

      Бодай полиняли!

      Ішов кобзар до Києва

      Та сів спочивати;

      Торбинками обвішаний

      Його повожатий,

      Мале дитя, коло його

      На сонці куняє,

      А тим часом старий кобзар

      Ісуса співає.

      Хто йде, їде – не минає:

      Хто бублик, хто гроші;

      Хто старому, а дівчата

      Шажок міхоноші.

      Задивляться чорноброві —

      І босе і голе.

      «Дала, – кажуть, – бровенята,

      Та не дала долі!»

      Їде шляхом до Києва

      Берлин шестернею.

      А в берлині господиня

      З паном і сем’єю.

      Опинився против старців —

      Курява лягає.

      Побіг Івась, бо з віконця

      Рукою СКАЧАТЬ