Квiти Содому. Олесь Ульяненко

Чтение книги онлайн.

      – Макс, – тихо почав я. – Де голова Тоцького?

      Макс випнув губу, сплюнув через неї, подивився на гурт дівчат у яскравих курточках, що пускали кольорові кульки, сипали серпантином.

      – Лу, а шо, скоро Новий рік? Да?

      – Ну да.

      Парочка запихала останню ступню. Запихала баба, а мужик стояв на чотирьох і ригав.

      – Макс, куди поділася голова Тоцького?

      – І правда, де?

      – Ти її забув, Макс.

      Ми сіли і подивилися у темряву. Парочка тихцем пробиралася до свого «мерседеса». Макс навів на них свою приправу.

      – Е, народ, візитку, – виголосив Макс, провів демонстративно коло дулом свого шпалера, чим викликав у мене неабияку підозру, що кеглі у нього зараз вишикувалися лише у зрозумілому для нього порядку. – Піднеси сюди. Давай. Давай! Хальт! Ги-ги!

      Він дивився на жінку, яка йшла до нього погойдуючись, вихиляючи неприродно стегнами. Якось Мама замочила одну таку, істеричку. Макс, з виглядом кіногероя, взяв візитівку і наказав мотати.

      – Лу, вона мені не сподобалася, – сказав він.

      – Так. Але ти певен, що тобі… – намагаючись надати голосу впевненості, розпочав я, бо починав боятися, коли на Макса наповзала меланхолія.

      – Лу, скоро Новий рік, а у нас нема тьолок. Да? Треба було взяти ту. Ми могли б її відтрахати. По черзі, ну, або разом. Вона тиха, зовсім не кричала. – Макс засунув шпалер до кишені.

      – Еге ж, Макс. Але та, на хаті Тоцького, була непритомна. І…

      – Слухай, у мене дуже багато гріхів, – Макс провів рукою у повітрі, у мене похололо у шлунку.

      – Еге ж…

      – Я дрочив на Різдво… – Макс почухмарив груди. – І таке інше… Нам треба щось вирішувати. Давай видзвонимо оту сучку з «мерса», вона ось навіть лишила візитку, і відсвяткуємо Новий рік з нормальними бабами, а? Вона дала візитку.

      – Розумієш, брат, візитка тобі може не знадобитися, – вкотре потягнув балачку я і помалу почав витягувати люгера.

      – До чого це ти?

      – Треба щось вирішувати, Макс.

      Макс трухонув кеглями.

      – До чого це ти? Невже мене замочиш?

      Він подивився і нахабно роздявив гнилозубого рота. З нього смерділо тухлою рибою.

      – А ти як думав, Макс, – сказав я йому, приставляючи люгер до скроні.

      – Це мені за те, що я дрочив на Різдво. – І Макс розплакався, прямо у велетенські кулачила.

      – Перестань, братан, усі ми так чи інакше когось випередимо на фініші, – сказав я і обійняв Макса за плечі. – Я ще не вирішив повністю.

      – Да?

      – Напевне ми сходимо в якийсь дуже крутий кабак, а потім вирішимо, – втішав я Макса.

      – У тебе паскудний характер, – вкотре здивував мене своїми розумовими здібностями Макс. – У тебе паскудний характер! – Повторив він.

      – Ні, я просто діловий чоловік. Поглянь, ми живемо серед людей. На вулицях капіталізм. Розумієш, Макс… – виправдовувався я.

      Макс схлипнув, потягнувся до кишені, СКАЧАТЬ