Квiти Содому. Олесь Ульяненко

Чтение книги онлайн.

      Ми стовбичили перед рожевим будинком і не знали, що робити далі. Вірніше знали: найцікавіше те, що та краля, яку Макс відідрав у задницю, починала подобатися мені, і, що б я не думав, усе крутилося біля неї. Тільки ніхто не наважувався піднятися нагору. І не те, щоб ми боялися. Зовсім інше, але думки мої зараз плавали повільно, наче ліниві риби. Тут до мене завітала думка. Я глянув на Макса. Макс блаженно мружив очі на булькатий ліхтар у синіх смугах мокрого снігу.

      – Фігова зима, – сказав я.

      – Так, – згодився Макс. – У тому році була краща. Ми слухали з тобою Рамштайн і пихали кльовий ґандж.

      – Макс, пам'ятаєш, коли я тебе вперше привів до Мами?

      Макс задумався, закурив. Сплюнув. Ознака мислі – плюнути через губу.

      – А скажи, на кой хєр Мамі той ящик?

      – Аби я знав… Стій… – Я звівся. Поправив волину – Нам потрібний був інший ящик. Це точно… Слухай, я розсипав там якесь барахло… З червоного ящика.

      – Ну і?

      Я знову задумався.

      – Так. Я зібрав те барахло і висипав у смітник. У чорному пакеті. Да. Задача…

      – Ну і хєр з ним, – виголосив Макс.

      Ми ще трохи посиділи.

      – Ну ходімо до твоєї пасії.

      Ми рушили до входу. Підіймалися сходами.

      – Слухай, а правда, що цей Тоцький був підаром? – запитав Макс.

      – Не, – відповів я. – Він любив нюхати ті місця, де вони сиділи або бзділи.

      Макс зупинився.

      – Гониш.

      – Мама розповідала.

      Макс смачно харкнув.

      – Ну казліна, – тільки й видав Макс.

      І ми рушили нагору.

      – Мамі потрібні картриджі, – сказав я.

      – На кой хєр. Мама ще хоче, щоб ти замочив мене, – спокійно сказав Макс. – А ти як до цього. А?

      Я зупинився, і вже СКАЧАТЬ