Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      – Не знаю.

      Стояр помовчав, а потім сказав:

      – Не навчайся книжної мудрості у греків та іудеїв, бо втратиш дар Даждьбожий.

      – Чому книжна мудрість погана? – здивувався я.

      – У греків та іудеїв один Бог і багато книжок, а в нас багато богів і одна Книга. Навчишся читати книжки єдинобожників, не зможеш прочитати Книгу Даждьбожу. А вона є все.

      – Де ж та Книга? – спитав я. – Ніколи не чув про неї.

      – Книга Даждьбожа не людьми писана. То Небо – зоряне і денне. Усі знаки на ньому – інших не треба.

      – Чому ж тоді найбільші держави світу, Хазарія та Візантія, вірять в Єдиного і мають багато книжок? А ми, онуки Даждьбожі, такі мудрі, платимо їм данину?

      Стояр недобре посміхнувся обличчям-черепом:

      – Про те тобі треба було спитати у Силеника. Його дід Овой останнім мав Силу Даждьбожу. Єдиний серед усіх склавинів. Він втратив ласку Неба, і Даждьбог відвернувся від нас.

      Цілитель помовчав, а потім додав:

      – Не думай про цю жінку, Ратиборе. Вона народжена не для тебе. Ніщо не мучить нас так, як нездійсненні бажання…

      І пішов, замітаючи земляну підлогу довгим білим одягом.

      Менгі розплющила очі й сказала:

      – Цей жрець – дурень!

      – Чому? – спитав я, а розум мій тої миті ще лежав під брилами Стоярових слів.

      – Бо він думає, ніби знає, для кого народжена Менгі, – сказала жінка і відкинула повстину.

      Потім вона підняла вище грудей сорочку і розсунула свої мармурові ноги так, щоб я міг бачити й брати все, чого так бажав…