Билиці та вигадки нашого футболу. Георгій Кузьмін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ трагедії?) помилок арбітра стало призначення за рахунку 1:1 необґрунтованого пенальті у ворота гостей на… останній хвилині зустрічі. Ясно, що залізничники матч опротестували. Протест відхилили, але відмитися від насмішок Чорнобильський довго не міг…

      У післявоєнний, тим більше в пострадянський період, класними суддями-киянами нас теж не балували. Виняток – Микола Балакін. Але зате який яскравий! Микола Миколайович успішно обслуговував матчі олімпійського турніру I960 року в Римі і близько сотні (!) поєдинків у чемпіонатах СРСР. В історії вітчизняного футболу Балакін назавжди залишиться кращим арбітром з числа колишніх футболістів високого класу. Варто пригадати ще одного – Миколу Кривченю (правда, він починав разом з братами в Одесі) і Цаповецького і Мугурдумова, що непогано зарекомендували себе на цьому терені. Все!

      Із стадіонами біда куди страшніша. Нині, коли «непідкупні» рефері України відверто годуються з трьох-чотирьох годівниць, стало модним запрошувати на ключові матчі зарубіжних фахівців. Нормальну ж арену в гості не запросиш, до себе не перетягнеш. Хіба знову ж таки напросишся провести головні поєдинки за кордоном.

      Але це не вихід. Самі закликали до України Євро-2012, не маючи в столиці жодної арени, відповідної для міжнародного футболу вищої категорії. Відомо, з яким скрипом і завдяки чиїм титанічним зусиллям вдалося розкрутити генеральну реконструкцію НСК «Олімпійський». Більше гідних футбольних стадіонів в Києві немає і поки що не передбачається.

      Навряд чи заспокою вболівальників, якщо розкрию маленьку таємницю. Становище з футбольними стадіонами в Києві поганим було завжди.

      І в 1913 році змагання Всеросійської промислової виставки на Троїцької площі проходили в жалюгідних умовах. І після революції, коли на цьому ж місці розкинувся «Червоний стадіон», назвати його нормальною футбольною галявиною навіть за мірками того часу ніяк не можна.

      Кожну весну газети рябіли закликами – «Доведемо до ладу стадіони Києва!», публікували проекти – цей буде таким, а цей сяким. І все завжди закінчувалося пшиком, в кращому разі – косметичним ремонтом.

      Ось і в описуваному 1930 році, коли київське «Динамо» вперше проводило весняний учбово-тренувальний збір в Одесі, грати йому вдома навіть в кінці квітня було ніде. На «Червоному стадіоні», де круглий рік доводилося борсатися в грязі, за тиждень зробили такий «гарний» новий дренаж, що кияни 28 квітня вважали за краще зіграти стартовий домашній матч з «Металістами» (8:1) на майданчику в Пушкінському парку, де ще 20 років тому ганяли м'яч «дикі» команди гімназистів на чолі з Борисом Торським…

      Довго і болісно зводився в 1930-х динамівський красень, що служив потім надійним домашнім прихистком клубу. Проте стадіон будувався без прицілу на далеке майбутнє (тодішні господарі «Динамо» мінялися ще частіше, ніж імена, яким називався стадіон!) і одряхлів десь в 1970-х.

      Нинішнє покоління навряд чи СКАЧАТЬ