Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Праця для князя – благо. Він постійно повинен себе вдосконалювати. Водночас князь, якщо хоче досягти успіху, має усе тримати під своїм контролем. Важливим моментом у житті правителя є його християнська віра. Зокрема, Мономах закликає своїх нащадків постійно звертатися до Бога, молитися.

      Та все ж можна говорити про відносну політичну єдність Русі. У її князівствах правили нащадки князів Володимира й Ярослава, «Володимирове плем’я». Між ними зберігалися родинні зв’язки. А конфлікти, що виникали між князями за володіння вотчинами, розглядалися як конфлікти сімейні. Хоча часто вони були доволі жорстокими й вели до значного кровопролиття. Окрім того, зберігався й певний економічний простір, обумовлений існуванням усталених торгових шляхів, зокрема шляхом «із варяг у греки». Існувала й релігійно-культурна єдність Русі: християнство східного обряду (православ’я), єдина Київська митрополія. Мовою церкви й водночас книжною елітарною мовою була мова церковнослов’янська. Зрештою, зберігалося значення Києва як «старійшого города» в Руській землі, тобто як політичного й релігійно-культурного центру. Хоча маємо й факти руйнування князями цієї столиці. Відомий погром Києва, здійснений військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського 1169 р.

      Подібні процеси були притаманні багатьом середньовічним державам Європи. Загалом Русь у політичному сенсі нагадувала Священну Римську імперію. Останніми роками її існування навіть з’являється політичний проєкт облаштування цієї держави-конфедерації за зразком згаданої імперії. Це проєкт князя Романа Мстиславовича, який близько 1199 р. об’єднав Волинь та Галичину, створивши під своїм управлінням велике державне утворення на теренах Західної України[206].

      Дезінтеграція Русі-імперії, витвореної за часів князів Володимира та Ярослава, була явищем закономірним. Забезпечувати дієву комунікацію на величезних просторах цієї держави було проблематично. У київських князів не було ні достатньо ресурсів, ні структур, з допомогою яких можна було б здійснювати ефективне управління такою територією. А уявлення про «сім’ю-державу», де члени «Володимирового племені» можуть мати свої уділи, ідеологічно забезпечували усамостійнення окремих князівств.

      З цим проєктом Роман Мстиславович виступив 1203 р. Ось як, за свідченням Василя Татіщева, виглядав цей документ: «Сидячи в Києві, Роман почав гадати з князями й дружиною про устрій Руської землі. І уклавши, послав до Всеволода у Володимир і всім місцевим князям повідомити, що Рюрика… вигнав із Києва, говорячи їм таке: «Це, браття, знаєте, що в Києві є найголовніший престол у Руській землі й належить княжити на ньому найстаршому і найрозумнішому серед братії, щоб міг добре керувати й землю Руську всюди боронити й утримувати порядок серед братії, щоб не ображав один одного і не нападав на чужу волость. А се нині бачим, що не те робиться: нападають молодші та невмілі, котрі не можуть землю утримати і серед братії лад встановити, а й навіть СКАЧАТЬ