Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не лише на сусідів, але й на жителів віддалених територій. Навіть у Біблії є згадки про жорстоких скіфів[21].

      Близько середини IV ст. до н. е. Скіфську державу очолив цар Атей. Він прагнув завоювати Фракію, проте зустрівся із протидією македонського правителя Філіппа, зазнав від нього поразки й загинув 339 р. А 331 р. до н. е. македонці послали до Скіфії своє 30-тисячне військо під командуванням полководця Зопіріона. Однак воно було розбите. Завойовникам так і не вдалося підкорити скіфів, як це вони зробили з персами.

      У ІІІ–ІІ ст. до н. е. скіфів із Північного Причорномор’я витіснили сармати, на що була низка причин. Це не лише «втрата войовничості» під впливом еллінізації, про що йшлося вище. Були й інші чинники. Зміна кліматичних умов тоді створила проблеми для господарювання в степах України. До того ж після македонських завоювань головним постачальником зернових для античної Грації став Єгипет, заступивши Північне Причорномор’я. Усе це призвело до зменшення ресурсів скіфських правителів, які опинилися перед лицем грізного ворога – сарматів.

      Проте навіть після витіснення сарматами скіфів зі степів Північного Причорномор’я, скіфські державні утворення збереглися. Одне з них – т. зв. Тавроскіфія – була розташована переважно на теренах сучасного Криму. У середині ІІ ст. до н. е. ця держава переживала піднесення за правління царя Скілура. Він зробив своєю столицею Неаполь Скіфський. Відібрав у грецького міста-держави Херсонеса Керкінітиду (сучасна Євпаторія) та Калос Лімен. Жителі Херсонеса попросили допомоги в царя Понту Мітридата VI. 110–109 рр. до н. е. понтійське військо завдало поразки скіфам. Фактично Тавроскіфія перестала існувати. Невдовзі після розгрому скіфів Мітридат VI посів престол Боспорського царства, яке мало володіння в Криму й на східному узбережжі Азовського моря. Цьому правителю підпорядкувалися грецькі міста-держави й варварські племена Криму. Скіфи ж продовжували проживати на кримських землях й, наскільки можна судити, мали свої автономні військово-політичні структури. Принаймні вони неодноразово заявляли про себе під час військових дій на півострові.

      Інша скіфська держава з’явилася на теренах Добруджі, яку називали Малою Скіфією. Своє існування вона припинила десь на початку І ст. до н. е.

      Однак, утративши державність, скіфи не зникли. Їхні поселення в складі різних держав зберігалися ще тривалий час. Про скіфів знали й далі говорили. Їх, наприклад, згадує апостол Павло в посланні до колосян. Там є такі слова: «…немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні варвара, ні скіфа, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос». Показово, що Павло згадує лише три народи: греків, юдеїв та скіфів. Про інші він не веде мову, хоча, зрозуміло, знав про їхнє існування. Із цього можна зробити висновок: скіфи залишалися помітним етносом у античному суспільстві у ранньохристиянські часи. Тоді ж виникла й існувала навіть Скіфська єпархія з центром у місті Томи (нинішня Констанца).

      Кам’яна СКАЧАТЬ