Мандрівки близькі і далекі. Роман Іваничук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мандрівки близькі і далекі - Роман Іваничук страница 4

СКАЧАТЬ моїй байдужості до мами, якби в когось виникли, не мали б жодних підстав: я, найменший серед дітей, був маминим мазунчиком – «мізинчиком», як вона мене називала; її любов до мене, а моя до неї спосилалася на нас самим Господом – готова, досконала, сповнена найніжніших почуттів, прив’язаності, відданості, нероздільності, проте я ніколи не осмислював ні маминої, ні своєї любові, ніколи не брав її під лінзу свідомості для дослідів; любов наша була немов повітря: кожної миті необхідна і, зрештою, непомітна.

      А батько стояв неначе збоку – оберегом мого життя, контролем моєї поведінки, кодексом правил, за якими – і тільки за ними – я повинен був учитися жити; батько був суворий і непоступливий, коли йшлося про міру порядності того чи іншого вчинку, коли ставились на пробу моралі такі категорії як чесність, чемність, гордість; він возвисив переді мною на найвищий п’єдестал пошанівку мою націю, яка мені передалась як спадок предків, і від неї не можна відмовитись ні заради вигоди, ні через злидні: обов’язкова моя присутність у моїй нації мала бути для мене солодким прокляттям.

      Батько ніколи не пестив мене, рідко бавився зі мною, методично витолочував у моїй натурі бур’янці брехливості, двоєдушності, самозакоханості, пристосовництва – витолочував ґрунтовно й безжалісно, щоб ніколи більше не проростали; він без упину чогось навчав, а коли я не все сприймав або був неуважний, карав мене найжорстокішою і найзневажливішою фразою, в якій, проте, ховалася пекельна бомба сміху:

      «Дурний тебе піп хрестив!»

      Ця фраза була для мене одночасно образливою і потішною, смішною, але й прикрою, бо стосувалася вона не тільки мене, а й старенького отця Вергуна з Дебеславець, який насправді хрестив мене і якого я любив… «Телень-телень!» – вривається на нашу з батьком дорогу розкішна бричка з відкидним сидінням; фірман-дяк вправно розвертає повоза на подвір’ї, сходить з брички ветхий, згорблений священик, який посідає в моєму маленькому духовному світі друге місце після Бога; отець Вергун весело вітається, батько обнімає отця й проводить до хати, а я киплю в душі від гніву на таку фальшивість; адже називав, таки називав мій батько його всечесність дурнем! Священик, спітнілий з дороги, просить подати води, я – щоб викупити батькову провину – підношу йому цілу коновку й отримую замість подяки вибух гомеричного сміху. Це бентежить мене, але і втішає одночасно: отець Вергун від сміху аж схлипує, я й не здогадуюся навіть, які тяжкі фізичні муки справляє панотцеві той сміх… Одного разу мало не довів його до погибелі: на престольний празник після розкішного обіду, який затягнувся до ночі, я – не наїджений, а напханий, мов качка, – вголос заявив при гостях, що не піду спати, бо ще не вечеряв. «Як то?!» – видивився отець, вражений моєю ненажерливістю. «Бо я ще не їв кулеші з молоком!» Бідний священик ледве відхлипався від сміху. «Телень-телень…»

      Мої стосунки з батьком не були легкими, та, оскільки я вважав його найвищим для себе авторитетом, намагався віднайти в них тепло і коли знаходив – а його було повно, СКАЧАТЬ