Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дослідження є цілком свідома відмова від будь-якого скептицизму разом із будь-якою «натурфілософією» і «теорією пізнання» та прийняття предметностей пізнання такими, якими їх направду знаходять – хоч би які труднощі потому можна виявити в теоретико-пізнавальній рефлексії щодо можливості таких предметностей.

      Варто здійснити неминуче й важливе розрізнення в царині наукових досліджень. На одному боці стоять науки догматичної настанови, спрямовані на речі та байдужі до всієї теоретико-пізнавальної або скептичної проблематики. Вони спираються на первинну даність своїх речей (в перевірці власних пізнань завжди повертаючись до них) і питають про те, якими речі дані безпосередньо та що на цій підставі можна опосередковано встановити для них і для речей всієї царини взагалі. На іншому боці стоять наукові дослідження теоретико-пізнавальної, специфічно філософської настанови, в яких йдеться про скептичні проблеми можливості пізнання, що їх спочатку розв’язують у принциповій загальності, аби потому, застосовуючи здобуті розв’язання, дійти висновків щодо остаточного сенсу та пізнавальної цінності результатів догматичних наук. Принаймні у теперішньому стані й допоки взагалі бракуватиме розвинутої критики пізнання, яка досягне цілковитої строгості та ясності, правильно було би закрити границі догматичного дослідження для «критичного» запитування. Інакше кажучи, наразі нам здається правильним подбати про те, аби теоретико-пізнавальні (а як правило скептичні) передсуди, щодо правомірності або неправомірності яких має вирішувати філософська наука, але які не мають турбувати догматичного дослідника, не заважали поступу досліджень. Утім скептицизму саме і є притаманним те, що він утворює такі несприятливі завади.

      Саме це водночас позначає той специфічний стан речей, через який стає необхідною теорія пізнання як наука зі своїм власним виміром. Хоч би яким задовільним було суто предметно спрямоване пізнання, що спирається на вбачання, щойно пізнання рефлексійно звертається до самого себе, стає зрозуміло, що значливість усіх видів пізнання, зокрема навіть споглядань і вбачань, обтяжена оманливими неясностями та майже неусувними утрудненнями, а надто з огляду на трансцендентність об’єктів пізнання щодо самого пізнання. Саме тому існують скептицизми, які попри інтуїцію, досвід і вбачання набувають значення та потому заважають практичній справі науки. Ми виключаємо ці завади у формі природної «догматичної» науки (термін, що аж ніяк не повинен виражати тут жодного знецінення) завдяки тому, що усвідомлюємо й утримуємо в розумі найзагальніший принцип усіх методів, принцип первинної правомірності всіх даностей, ігноруючи змістові та розмаїті проблеми можливості різних видів і кореляцій пізнання.

      Друга частина. Фундаментальний феноменологічний розмисел

      Перший розділ. Теза природної настанови та її вимкнення

      § 27. Світ природної СКАЧАТЬ