4 3 2 1. Пол Остер

Чтение книги онлайн.

      Але Тіммерман збирався влітку до табору, і тому хотів вирішити це питання зараз. Навіть якщо наступне число з’явиться аж восени, нам все одно треба знати, зможемо ми розраховувати на нього чи ні, і взагалі – чому Фергюсон так довго тягне кота за хвіст, вирішуючи, що робити? В чім проблема?

      Фергюсон збагнув, що його загнали в глухий кут. Чотири дні поспіль він перебував в стані облоги, і зрозумів, що ця облога не припиниться, допоки він не дасть чіткої відповіді. Але ж якою вона мала бути, правильна відповідь? Якщо сказати Тіммерману, що він йому не потрібен, то можна втратити друга. Якщо ж погодитися й взяти Тіммермана в газету, то він зневажатиме себе за те, що піддавався тиску. Частина його єства тішилася тим, що Тіммерман виявив такий ентузіазм щодо «Хрестоносця», тоді як інша частина починала відчувати антипатію до друга, який поводився вже не як товариш, а як красномовний хуліган. Ну, не зовсім як хуліган, а як маніпулятор, а через те, що цей маніпулятор був найсильнішою та найвпливовішою особою у класі, Фергюсону страшенно не хотілося ображати його, бо якщо Тіммерман відчує, що Фергюсон збирається його «кинути», то зможе налаштувати проти нього увесь клас, перетворивши своєму кривднику решту навчального року на перманентний кошмар. Однак він не міг піти на знищення «Хрестоносця» лише заради збереження миру. Що би не сталося, він все одно не зможе втекти від самого себе, тому краще стати парією, аніж втратити повагу до самого себе. А з іншого боку, краще спробувати уникнути долі парії взагалі – якщо вийде.

      Отже, ані про «так», ані про «ні» не могло бути й мови. Фергюсон покладався на варіант «можливо», який міг дати йому хоч якусь надію, не зв’язуючи при цьому якоюсь конкретною обіцянкою, тактика зволікання, закамуфльована під крок вперед, який насправді був кроком назад, шансом виграти час. Він запропонував Тіммерману виконати тестове завдання, аби той переконався, що така робота йому подобається, а коли він напише власну статтю, вони проаналізують її разом, аби вирішити, чи згодиться вона для «Хрестоносця». Спочатку Тіммерман вперся, явно невдоволений тим, що його оцінюватиме Фергюсон, але це було цілком природно з боку учня-відмінника, абсолютно впевненого в своїх інтелектуальних здібностях, тому Фергюсону довелося пояснити йому, що такий тест був необхідним, бо «Хрестоносець» був його виданням, а не Тіммермановим, і якщо Тіммерман хоче стати його співучасником, то має довести, що його робота відповідатиме духу цього видання, яке було зубастим, смішним і дотепним. Фергюсон сказав, що хоч яким би розумним Тіммерман не був, це не мало жодного значення, бо він іще не мав належного досвіду, отже йому слід написати одну-єдину газетну статтю, бо як же ж він візьме його в компаньйони, не знаючи його здібностей? Цілком справедливо, погодився Тіммерман. Він напише пробну статтю й продемонструє свої таланти, тож так тому й бути.

      Ось про що я подумав, сказав Фергюсон. Напиши замітку на таку тему: «Хто є СКАЧАТЬ