4 3 2 1. Пол Остер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ниві, які стабільно зростали з кожним роком, досягнувши неймовірно високого показника 0,532 в останньому сезоні, остання гра якого відбулася за два тижні до розмови Фергюсона і тіткою Мілдред про Психею. Але на той час він вже був найкращим гравцем команди, одним з трьох найкращих гравців усієї ліги, і це, загалом, був максимум того, що міг досягнути у свої роки талановитий дванадцятирічний гравець.

      У п’ятдесятих роках діти в баскетбол не грали, бо їх вважали надто маленькими й слабкими, щоби здійснювати кидки у високі кошики, тому освіта Фергюсона в баскетбольній науці почалася тільки тоді, коли він перейшов дванадцятирічну вікову межу; натомість він постійно грав у футбол іще з шести років – в шоломі та з наплічниками, здебільшого у ролі півзахисника, оскільки він був витривалим, але не надто швидким бігуном. Та коли руки його виросли достатньо великими, щоби міцно тримати м’яча, його позиція на полі змінилася, бо Фергюсон з друзями виявили, що він мав неймовірний талант давати паси, що ті кручені м’ячі, які він швиргав своєю правою рукою, летіли швидше, точніше і значно дальше, ніж будь-чиї – на п’ятдесят-п’ятдесят – п’ять ярдів, коли йому було іще чотирнадцять, і хоча Фергюсон не любив футбол з таким палким заповзяттям, як бейсбол, йому страшенно подобалося грати диспетчером, бо майже не було відчуття, приємнішого за те, коли ти подаєш довгий пас приймаючому, який мчить на повній швидкості до залікової зони, пробігши тридцять-сорок ярдів від лінії розіграшу; те дивовижне відчуття невидимого зв’язку крізь порожній простір було схожим на емоцію, яку він переживав, влучаючи м’ячем з кидка в стрибку в баскетбольний кошик з відстані двадцять футів, але воно було сильнішим та приємнішим, бо породжувалося зв’язком з іншою людиною, а не з бездушним предметом, зробленим з фанери та сталі, і тому Фергюсон ладен був перетерпіти менш привабливі аспекти цього виду спорту (грубі поштовхи, вбивчі блоки, болючі зіткнення, які залишали по собі синці) заради того, аби ще раз пережити оте завжди неймовірне відчуття, коли ти кидаєш пас своєму товаришеві по команді. А потім, в листопаді 1961 року, його, чотирнадцятирічного десятикласника, звалив на землю стоп’ятикілограмовий захисник на ім’я Денніс Мерфі, і він опинився в шпиталі зі зламаною лівою рукою. Фергюсон планував виступити за шкільну команду наступної осені, але проблема футболу полягає в тім, що для того, аби в нього грати, потрібен дозвіл батьків. Тож коли він прийшов додому після першого дня шкільних занять і подав своїй матері свою офіційну заяву, вона відмовилася підписати її. Фергюсон благав її, картав і навіть лаяв за те, що вона поводилася як істерична й надміру турботлива матір, але Роза не поступилася. Отак і завершилася Фергюсонова кар’єра футбольного гравця.

      «Ти гадаєш, я ідіотка», мовила його матір, «але колись ти мені за це “спасибі” скажеш, Арчі. Ти – дужий хлопець, але ти ніколи не будеш достатньо дужим і великим, щоби перетворитися на дубоголового телепня, СКАЧАТЬ