Аномалія. Андрій Новік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Тебе абсолютно не хвилюють жертви цього теракту?!

      Віталій Сипко здивовано розвів руками, силкуючись уникнути суворого погляду друга.

      – Звісно, хвилюють, але що я можу зробити? Зануритись у подушку та плакати? Думаю, усім вам батьки телефонували мільйон разів, як і мої, – кожен стиха кивнув та згадав свою ранкову півгодинну розмову телефоном. – Нам головне вибратись із цього міста і не потрапляти більше в руки поліції. Далі вже якось та й буде.

      Тихий, але досі хриплий кашель розітнув повітря. Остап витер рот серветкою, оглянув дах хостелу: ніхто, крім українців, так і не вийшов зі свого номера.

      Марта закінчила паралельно длубатись в записнику та телефоні, після чого підвела очі на хлопців.

      – Готово.

      – Що? – здивувались водночас троє.

      – Стаття. Довго мучилась над текстом, щоб вийшло правдиво, і, здається, закінчила.

      – Яка стаття?

      – Господи, про вчорашнє, звісно ж. Гадаєш, даремно вночі вилазку робили?

      – Не вважаю це хорошою ідеєю, – проскиглив Остап. Складалося враження, наче новоспечена парочка навмисно робила усе йому наперекір.

      – Ти і нашу нічну вилазку не вважав хорошою ідеєю, але ж все закінчилось добре. І до того ж, що тут такого? Це звичайна стаття, яких маса у мережі.

      – І які поступово вилучають, – голос Яна лунав ніби з того світу.

      – Ти про що?

      – Ось. – Він на мить замовк, відшукуючи в телефоні попередню статтю, – ролики з YouTube масово вилучаються, а деякі посилання на пости в соцмережах з новин переводять на порожні сторінки.

      – Невже всі? – Віталій відклав тарілку подалі й стурбовано схилився над Яновим телефоном.

      – Ні, не всі. Лише деякі, але думаю, що це лише питання часу.

      – Я такої ж думки, – погодився з ним Остап, – це те, про що я вам говорив. Не дуже бажане розголошення деталей.

      – Але я хотіла подати статтю в журнали, не в соцмережі.

      – Під своїм іменем?

      – Звичайно! – обурилась дівчина від однієї лише думки, що стаття може опублікуватися під чужим ім’ям, і слава дістанеться комусь іншому.

      – Ти взагалі знаєш, які тут закони щодо розповсюдження інформації та фото? Ні, от і я також не знаю. До того ж поліція не просто так забрала в тебе SD-картку, вони противитимуться будь-яким публікаціям. А твоє прізвище є в аеропортовій анкеті та анкеті нашого хостелу, тут також є копія твого паспорта. Думаєш, важко буде тебе знайти, якщо дізнаються про деталі статті?

      – Та ти клятий параноїк!

      Дівчина перезирнулась із хлопцями у пошуках підтримки, однак зустріла лише неоднозначні рухи плечима.

      – Можливо, однак пригод мені вже вистачило.

      Ян Тибольцев запустив пальці в кучері й важко видихнув. Ні ніч, ні ранок не обіцяли їм спокійного продовження дня.

      Що ж далі?

      – Його правда.

      – О СКАЧАТЬ