Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Аліса в Задзеркаллі - Льюїс Керролл страница 5
Название: Аліса в Задзеркаллі
Автор: Льюїс Керролл
Издательство: Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Жанр: Детская проза
isbn:
isbn:
Вона спробувала, але отак блукаючи – вгору-вниз, вгору-вниз – щоразу виходила на будинок. Аж ось вона звернула крутіше, ніж звичайно, і мало не вдарила чолом об стіну.
– Нічого мене вмовляти, – озвалася Аліса до будинку, ніби той із нею сперечався. – Мені ще не час повертатися. Поки що. Це ж довелося б знову проходити крізь Дзеркало назад… до старої вітальні, і… прощавайте всі мої пригоди!
Отож вона рішуче повернулася до будинку спиною та й пустилася стежкою знов, заповзявшись нікуди не звертати аж до самого пагорба.
Спочатку все йшло гаразд, і вона була вже подумала: «Ну, цим разом я свого таки доскочу…» Коли це раптом стежка різко крутонула, заходила ходором (саме так Аліса описувала це згодом), і… вона опинилася на самім порозі дому.
– Оце лихо! – скрикнула вона. – Де ж таке бачено, щоб будинки плуталися під ногами!
Проте пагорб звідси було видно як на долоні, тож Алісі нічого не залишалося, як рушати знову. Цього разу вона натрапила на великий квітник: по його краях рясніли стокротки, а посередині пишався дуб.
– О Лілеє, – звернулася Аліса до рудої квітки, що граційно колихалася на вітрі. – Як жаль, що ви не вмієте говорити!
– Уміємо, – відказала Тигрова Лілея. – Було б лише з ким!
З превеликого дива Аліса втратила дар мови: здавалося, вона й дихати перестала.
А Лілея й далі знай погойдувалася на вітрі. Нарешті Аліса тихенько, майже пошепки, озвалася знов:
– Невже тут у вас усі квіти говорять?
– Незгірше за тебе, – відповіла Лілея. – Тільки значно голосніше.
– У нас не заведено озиватися першими, – докинула Троянда. – І коли ти заговорила, я була вражена твоєю здогадливістю. «У цьому личку щось є, – сказала я собі, – хоча розумним його не назвеш». Зате колір у тебе годящий…
– Дай спокій її кольорові! – зауважила Тигрова Лілея. – От якби її пелюстки трошки більше підкрутити, була б квітка нівроку.
Аліса не любила критики, тож удалася до розпитування.
– А вам не буває лячно, що вас посаджено просто неба, а доглядати нікому?
– Он дуб посередині, – відказала Троянда. – Чи ж цього не досить?
– А чим дуб зарадить у разі небезпеки? – допитувалася Аліса.
– У нього міцне гілля, – сказала Троянда.
– І що не гілляка, то й дубець! – пропищала Стокротка. – Дуб того й зветься дубом, що мастак віддубасити!
– А ти хіба не знала?! – підхопила інша Стокротка, а за нею й усі решта, тож учинився чималий писк і лемент.
– Замовкніть! – крикнула Тигрова Лілея, розхвильована й розгойдана до краю. – Знають, що мені їх не дістати, – задихано мовила вона, тягнучись тріпотливою голівкою до Аліси, – от і розходилися!
– Не хвилюйтеся, – заспокійливо мовила Аліса і, нахилившись, шепнула стокроткам, СКАЧАТЬ