Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка. Украинский оригинал. Артемий Ладознь

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вона… нє, не можна, бо тут жінки та діти… вона буде…

      – …глибоко збентежена? – модератор Вуйків поклав руку на лікоть натхненного оратора, водночас чавлячи ногою його черевика попід столом та переходячи на тон, що не припускав заперечень чи суперечок, бо ситуація ставала дедалі загрозливішою по мірі того, як обличчя Європєєнка надувалось чи то від окремого пункту райдера (вжитого фальстартом або авансом попереду перемоги), а чи від самонагніченої напруги, додатково підкресленої експресією європретцелів, що їх виплітали його руки, в’ючись наче горох чи виноградна лоза, а то на кшталт опари для хлібобулочних виробів, засирих для тендітних шлунків.

      – Так!.. – не без полегшення видихнув доповідач, самий-бо ще не додумав був, як виходити із становища із задраною планкою посулів та погроз невидимій тіні чи то ворогів, а чи незграбних союзників, видмухуючи пункт рейдера та опадаючи, наче тісто. – От люблю я таке, коли одразу видно філолога! «Глибоко стурбована»: краще й не скажеш! Але того замало. – Модератор укотре напружився, наче готуючись або стрибати навзаєм, або ж ухилятись від лійпфрогінга в бік його та клюбного репутаційного капіталу. – Вона буде не просто вщерть заклопотана; вона мені буде… писєц як понепокоєна!

      Вуйків ще намагався врятувати ситуацію, розтопивши лід жартом про передкантіанство як більш вірогідну версію, що могла виникнути на цих теренах десь у п’ятому тисячолітті до нової ери. Та дотепа ледь брижила ефіром («етером»? най буде…), адже майже кожен у залі мав першого лектора та першу лекцію з гісторії, що повідала про мову неокупантську, ген давнішу за санскрит (а всі, хто піддає то сумніву, давно вже «погібоша» – серединну «г» ледь чути – «акі обра» на своїх кафедрах а чи катедрах). Але палацем вже витав дух целанівского пересмішника, що заповнював інтер’єр імперативів ув інваріантно-мак’явелівські чини. Перше: лишень декотрі суть цілі, решта ж приречені слугувати їм засобами – сучлітівська еліта радо мирилася з подібним станом у суспільстві, доки то переносилося й на їхній статус чи «порівняльні права власності» на тлі жаданої «відносної депривації», відповідальної за революції «з жиру» та флешмоби від марнотиняння. Друге: вчиняти так, аби ніхто не зміг відтворити (звісно, йшлося радше про ніцшеанський ідеал статусу за відсутності творчих надпотенцій) – або ж навпаки, щоб усі були приречені на повтор (і тут знову за владу річ – владу над умами, цінностями й оцінками, друзями та коханими, владу, що втілювалася у порівняльних кількостях та пропорціях попри біля-нульову історичну питому вагу: «Мене, мене, текель у-парсин…»).

      (Завіса ленієнтності)

      Отже, вважаючи себе носієм даної мови як рідної, і на цій підставі залишаєте за собою право – ба більше, вбачаєте обов’язок! – наполегливо рекомендувати те саме всім, хто, на думку пана чи пані, має так само вважати те саме рідним? Та ж не ніяковіє пропонент зі СКАЧАТЬ