Михайло Коцюбинський. І. А. Коляда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скоро переїхав до Чернігова. Вище середнього зросту, дуже тендітного складу: ряд предків його, здавалося, не знав фізичної праці. Взагалі вдачею, як зовнішньою, так і духовною, своєю культурністю він відрізнявся від демократичної української інтелігенції і нагадував собою польського родовитого аристократа, хоч походив з демократичного українського роду. В обличчі його було щось і східного, румунського чи мадярського, – чорні оксамитові очі, невеличкі закручені вгору вуса та шпанка під нижньою губою, що почали сивіти ще за його молодих літ; голова у нього і тоді вже була вся лиса, наче голена. В обходженню з людьми він був незвичайно милий, люб’язний і завжди намагався говорити людям тільки приємне; оця, сказати б, сахаринова солодкість його нагадувала польське виховання і відгонила нещирістю, що не наближало до нього людей, а, навпаки, віддалювало, а тому, хоч усі ставилися до нього з великою повагою й високо цінували його як нашого найкращого письменника, майже ніхто з ним близько не приятелював…»

      У травні 1894 року М. Коцюбинський переводиться в Ізмаїльський повіт. Зарплатня в цьому повіті була більшою (70 крб.), але і робота була складнішою, часто доводилося письменнику переїжджати з села до села. Навесні 1895 року, після трирічної роботи в Молдавії, М. Коцюбинський їде працювати до Кримського філоксерного комітету. Оселяється в Сімеїзі, що на ту пору ще не став популярним курортом, але був багатим на виноградники, більшість яких належала магнату Мальцову. Разом із ним працювали солдати, що належали до протестантської секти менонітів. «Крим, – писав у листі до М. Комарова Михайло Коцюбинський, – зробив на мене таке сильне враження (краса природи не тільки вразила мене, а й пригнітила), що я ходив тут як уві сні – і тільки тепер, через 3 тижні, оговтавшись трохи та звикнувши, зміг взятись за перо, щоб написати Вам кілька слів… Назначено мене в Сімеїз, 18 верстов од Ялти, де я й роблю з менонітами-москалями. Робота тут – особливо в порівнянні з гарячковою діяльністю в Бессарабії – видалась мені дуже легкою. Маю чимало вільного часу і поклав покористуватись дозвіллям».

      Незабаром Михайло Коцюбинський перебрався до Кастрополя, але туга за рідною Вінниччиною не полишає прозаїка: «…нудьга жере мене, чогось мені сумно, журно та нудно у цьому розкішному закутку…» Не сприяла позитивним настроям і надмірна увага агентів поліції до його персони. Швидко самотність для нього стала нестерпною. На щастя, восени її порушила наречена Михайла Коцюбинського Віра Дейша, з прибуттям якої для нього «довкілля вмить перетворилось у казку». Особливо пам’ятною для обох стала прогулянка в урочище Святої Трійці (24 вересня), яку вони пізніше згадували як важливу віху в їхній спільній долі. Віра поїхала з Криму 29 вересня 1895 року, а Михайло затримався на роботі аж до листопада цього року. День за днем він обробляв виноградники Сімеїза, Кастрополя, Кучук-Коя, Кікенеїза. На зимовий сезон членам Філоксерної комісії випадав відпочинок, який письменник провів у колі родини на Вінниччині.

      Удруге СКАЧАТЬ