Жак-фаталіст (збірник). Дені Дідро

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я вважаю тих, кого в цій оселі затримує їхній нахил і хто лишився б у ній, коли б і не було навкруги ґрат та мурів. Багато чого мені бракує, щоб до таких належати. Моє тіло тут, а серця немає, воно – по той бік. І коли б треба було вибирати між смертю і довічним монастирем, я б, не вагаючись, померла. Отакі в мене думки.

      – Як! Ви без гризоти скидаєте покривало й одіж, яку присвятили Ісусові Христу?

      – Так, паніматко, бо вдягла їх без роздуму й волі.

      Я відповіла їй дуже стримано, бо серце підказувало мені зовсім інше, воно казало мені: «О, коли вже настане хвилина, щоб подерти їх і викинути геть від себе!» Проте моя відповідь справила на неї гнітюче враження. Вона зблідла, хотіла ще щось сказати, але губи в неї тремтіли. Вона не тямила гаразд, що їй далі говорити. Я великими кроками ходила по келії, а вона скрикнула:

      – О Боже мій! Що скажуть наші сестри? О Ісусе! Зглянься на неї! Сестро Сюзанно!

      – Що, паніматко?

      – Так це вирішено? Ви хочете нас ославити, зробити нас і стати самій осудовиськом людським, погубити себе!

      – Я хочу вийти звідси.

      – Та коли вам не подобається тільки цей монастир…

      – І монастир, і становище, і чернецтво. Я не хочу ув'язнення ні тут, ні деінде.

      – Дитино моя, вас нечистий дух полонив. То він хвилює вас, говорить вашими устами й пориває вас. Це суща правда, подивіться, в якому ви стані!

      Справді, як скинула на себе очима й побачила, що сукня моя в безладді, нагрудник майже задом наперед одітий, покривало впало на плечі. Мені набридли слова лихої настоятельки, що тільки голосу прибрала ніжного й фальшивого, і я сказала їй прикро:

      – Ні, паніматко, ні, я не хочу цієї одежі, не хочу…

      Водночас я намагалася поправити покривало, руки мої тремтіли, що більше я силкувалась припорядити його, то гірше робила. Знетерпеливившись, я нагло схопила його, зірвала із себе й лишилась перед настоятелькою з пов'язкою на чолі, розпатлана. Тим часом вона, не знаючи, чи треба їй лишатись, ходила туди й сюди й казала:

      – О Ісусе! її полонив нечистий дух, то суща правда… – і лицемірка хрестилася чотками.

      Я відразу отямилася, відчула непристойність свого становища і необачність своїх слів; опорядилася якнайкраще, підняла покривало, наділа його; потім, звертаючись до неї, сказала:

      – Я не божевільна, в мене не вселився нечистий дух, паніматко. Мені соромно за своє зухвальство, даруйте мені його, прошу. Але зважте на те, як мало пасує до мене чернецтво і як справедливо прагну я вийти з нього…

      Вона приказувала, не слухаючи мене:

      – Що скажуть люди? Що скажуть сестри?

      – Ви хочете уникнути скандалу, паніматко? – спитала я. – На те є спосіб. Я не домагаюся свого вкладу, прошу тільки волі. Я не скажу, щоб ви розчинили мені браму, але зробіть сьогодні, завтра чи згодом так, щоб її погано охороняли, і моєї втечі не помічайте якомога довше…

      – Нечистивиця! Що ви зважуєтесь мені пропонувати?!

      – Даю пораду, якою добра й розважлива СКАЧАТЬ