Іван Котляревський. Т. М. Панасенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ богослов'я тривало не менше двох років). Названі класи мала й семінарія в Полтаві в часи перебування там Івана Котляревського. Саме в цей час у науку почали проникати деякі нові віяння. Дуже багато часу приділялося вивченню латинської мови (в обох граматичних класах, а також у класах піїтики, риторики): учнів примушували розмовляти між собою латинською мовою. Чи не відгуком семінарських вражень в «Енеїді» є сцени вивчення троянцями латинської мови і їх спроби розмовляти латинсько-українською сумішшю:

      Енеус но стер магнус панус

      І славний троянорум князь,

      Шмигляв по морю, як циганус,

      Ад те, о реке! Прислав нунк нас.

      Еней у поемі Котляревського знав латину трохи краще за інших троянців, але його суміш двох мов звучить так само дивно:

      Латинус рекс єсть невгамонний,

      А Турнус пессімус дурак.

      І кваре воювать вам мекум?

      Латинуса буть путоцекум,

      А вас, сеньйорес, без ума;

      Латинусу рад пацем даре,

      Пермітто мертвих поховаре,

      І злості корам вас нема.

      (Переклад латинських слів за порядком: Латин цар, Турн найгірший, чому, зі мною, Латина, вважаю сліпим, старші, Латину, дати мир, дозволяю, поховати, проти.) Навчання граматики, піїтики й риторики провадилось не тільки на зразках творів латинських поетів (серед яких значне місце посідав римлянин Вергілій Публій Марон), а й російських. У наказі по семінарії на 1787 рік учителеві піїтики пропонувалось вивчати з учнями оди Михайла Ломоносова, Олександра Сумарокова, а також робити переклади російськими віршами творів Вергілія, Овідія, Горація. Прийнятий у семінаріях підручник піїтики «Правила пиитические» Аполлоса Байбакова подавав насамперед приклади з російських авторів, приділяючи, щоправда, спеціально увагу й Вергілієві. У підручнику учні знайомилися з уривками і з невеличкими творами А. Кантеміра, М. Ломоносова, В. Тредіаковського, О. Сумарокова та інших російських поетів XVIII ст. Хай подані уривки та твори й не давали багато матеріалу для читання, проте вони збуджували безсумнівний інтерес семінаристів до літератури. Уже в семінарії, де писання віршів було обов’язковим для учнів, у Івана Котляревського проявилися неабиякі поетичні здібності. Він швидко міг дібрати до одного слова кілька дотепних рим, легко і вправно писав невеликі вірші, за що товариші прозвали його «рифмачем». Перші поетичні вправи юнака являли собою, очевидно, не тільки божественні канти й вірші високого стилю, які складалися всіма учнями за завданням учителя піїтики, а й бурлескні переробки (комічні, пародійні твори з властивою їм невідповідністю між темою і словесною формою: «висока» тема викладається зниженим, простонародним, інколи вульгаризованим стилем, а «низька» – високим, піднесено-героїчним) духовних псалмів, а також сатири на вчителів та однокласників. У VI частині «Енеїди» І. Котляревський звертається до своєї музи з такими словами:

      Ти, музо, кажуть СКАЧАТЬ