Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ніхт темно, ніхт, морген, – і махнув рукою в бік станції.

      – Ну, їдьте до біса. А приїдете в свою Німеччину…

      – Дойчланд!

      – Я ж і кажу – Німеччину, так і Вільгельма вашого, як ми Миколу, до стінки – і пах, пах!

      Німецький солдат від слів «Німеччина» і «Вільгельм» розплився в посмішці, але, зрозумівши Байдину пораду, злякано закипав сорочачими очима:

      – Wilhelm ist Keiser.

      – А що ж, як кайзер? У нас був справжній цар, і того не злякались.

      Від шахти йшов Семен Сухий з перев'язаним оком.

      – Чого ти витріщився? Ячмінь вирядився! Так от з кого лягавих набирали! А скільки ще їх вештається між нами.

      – Якби знав, язика б йому вирвав.

      Сухий запитливо й здивовано втупився в Байду. Байда, щоб перевести балачку на інше, кивнув на телефонний стовп, де дятлом лазив телефоніст:

      – Виїздять!

      – Ніби…

      – Навіть сьогодні, чи що? Я тут балакав з ним.

      – Завтра. Один приносив до мене маузер. Завтра, каже.

      «Оце добре!» – Гордш Байда сказав це до себе. До завтрього він ще встигне переговорити з Гнатом, а Гриць Духота і Власов нароблять списів.

      – Ти як думаєш, Семене? – І він розповів йому про свій план захоплення у німців зброї.

      Семен Сухий пожував кінчик солом'яного вуса і знизав плечима:

      – Мені теж здається, що німці не будуть ув'язуватися в бій. Додому повертають!

      – Кому охота буде ризикувати, раз він їде вже додому? Ото й приходь вдосвіта в лазню, а я піду ще де з ким побалакаю.

      Телефоніст, як жук рогатий, уже сповзав униз. На землю сипалась, мов вишневий цвіт, паморозь.

      Байда знову кивнув у бік німецького солдата й додав:

      – Щоб і дітям своїм заказали ходити по легкий хліб на Україну.

      Вони торкнулися пальцями посивілих шапок. Байда переступив рівчачок і пішов навпростець через майдан, прокладаючи по білому снігу перший слід.

      Засідка

      Було ще темно, коли до лазні почали сходитись шахтарі – поодинці, по двоє. Щоб не привернути будь-чиєї уваги, світла не світили. Всі відчували серйозність справи і говорили схвильованим шепотом. У темряві Гордій Байда вгадував, коли зайшов Люй Лі, Семен Сухий, Кіндрат Сусідка. Власов прийшов, як завжди, з гармонією і привів чоловік десять хлопців із Платонівки. Потім забряжчало залізо.

      – Списи? – теж пошепки запитав Байда.

      – Принесли. Розбирайте!

      Гирич запропонував, за його власним винаходом, імітувати торохкалом у порожній бочці кулемет.

      – Що це тобі – маневри? – сказав Байда, побачивши в цьому несерйозне ставлення до такої важливої справи. – Можуть так торохнути, що й ноги витягнеш.

      – Треба, треба, – настоював Гирич. – Доки розкумекають – злякаються, а тут зразу в штики. Інакше, що ти зробиш з п'ятьма гвинтівками?

      Зброї, звичайно, СКАЧАТЬ