Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у вагончик. Шар вугілля залягав похило, і це полегшувало тягти на санках майже вісім пудів. Але під полозки попадалися розкидані грудки, і тоді в Ілька від натуги очі мало не вилазили на лоб. Проте ще гірше було від маленьких гострих камінців, що боляче кололи в коліна. Ланцюг теж увесь час бив по ногах і боляче щипав за голий живіт. Лампа, підвішена за комір, чадила під самий ніс, і від цього дурманіла голова.

      Коли він з першими санками, весь мокрий, виліз на штрек, Гарасько куняв біля порожнього вагончика.

      – Тобі добре, і спати можна.

      – Ти знаєш, сьогодні, мабуть, щось трапиться.

      – Де трапиться?

      – У нас, у шахті.

      – А хіба що?

      – Сон такий бачив.

      І, майстерно чвиркнувши крізь рідкі зуби, Гарасько шморгнув носом. Ілько запитливо втупився в його глузливі маленькі очі, схожі на два зубки часнику.

      – У мене сон як у око вліпить. Отож гляди, не лови ґав.

      У Ілька по спині пробіг холодок, він хутко вивернув вугілля, зняв хмару куряви і, сопучи, мовчки поліз назад у чорну пічку. Щойно він виткнувся у вибій, як над ним розляглись один по одному два дужих удари, мов випалили під самим вухом із гармати. Земля здригнулась під руками. Ілько упав на лікті і злякано звів очі на стелю. У різних місцях тріснули підпірки, але у вибої і далі розмірено гупали удари:

      – Ге-га, ге-га!

      Ілько знову підповз до вибою і взявся до роботи. Лопата човгала й скреготіла об вугілля, але й крізь цей шум він чув, як у чорній пащі, не в силі витримати на собі ваги землі, може, в сто сажнів завтовшки, тріщали соснові підпірки.

      – Зачинає, зачинає, стерво, – не одриваючись од роботи, кинув батько.

      – Хоч би почекала до ночі, – обізвався Семен Сухий.

      – Коли б ще не по вибій.

      – Міцніше кріпи, Трохиме, – кинув уже до Задої Гирич.

      – Це все одно, що сірнички. – І Задоя загнав ще одну підпірку під обапіл.

      – Ну й шар попався!

      – Ге, ге, ге!

      – Як залізо.

      – Ге, ге!

      – Третій зубок міняю.

      – Ге!

      – Тут і за шість нахекаєшся, не те що за дванадцять.

      – Ге, ге!

      – А в мене підпірки під руками ламаються. Куди там їм удержати, сама сосна.

      – Га, га, га!

      Ударів над головою вже не було чути, і Ілько заспокоївся. Проте за другим разом, вилізши з санками на штрек, він таємниче сповістив Гараська:

      – Стеля сідає.

      – А я що тобі казав! Ото дивися – не засни. А то одного разу – у цій же лаві було – саночник сів біля санок, опустив голову на груди і заснув, а тут лава почала сідати. Спить він і не чує. Лава все нижче, все нижче, і він собі хилиться нижче. А це враз – тільки бух! Так і загнало йому голову в ноги. Як складаний ножик, закрило. Кинулися вибійники саночника рятувати, куди там: лава лягає, як сніг серед зими. Вони тікати, а вона за ними, просто по п'ятах, як хвиля, СКАЧАТЬ