Святослав (укр.). Семен Скляренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дерева, палили пні, орали, засівали оцими-о руками. Від лісу до пісків – от про що говорю. Кому її дати?

      – То, може, хай тобі і буде лядина? – допоміг Браздові Сварг. – Мені, браття, землі не треба, я вже якось без неї проживу. Микула, бачу, теж за лядину не б’ється. Бери її собі, Бразде.

      Коли б це трапилось пізніше, Микула діяв би інакше, тоді б він напевне замислився над тим, чому Бразд завів мову про лядину, але зараз він тільки крикнув:

      – Бери собі лядину, брате!

      У цю годину, коли йому було так важко, він подумав ще й про коня, про якого після похорон усі забули і який, либонь, бродить десь на луках… старий, немічний кінь.

      – То й коня бери, – сказав Микула.

      – Кінь буде тобі, – заспокоїв його Бразд. – Кінь при дому… А от возів, їх два, – поділимось, Микуло.

      – Один буде тобі, Бразде, – сказав Сварг, – один Микулі, а я скую собі сам.

      – Візьму, – згодився Бразд. – Але там у клітях є ще й лемеші, рала. Тобі, либонь, не треба, Сварже?

      – Не треба, – відповів Сварг, – скую.

      – Тоді навпіл, Микуло?

      – Бери хоч і всі.

      – Ні, – заперечив Бразд, – тільки навпіл. І корчагами в дворі, куди колись насипали всяке жито, і батьковим одягом також поділимось.

      – Є ще й зброя, – нагадав Микула й показав очима на старовинні шолом, щит і меч, які лишились після батька Анта, а зараз стояли під стіною.

      Бразд байдуже махнув рукою:

      – Нехай це буде тобі.

      Аж тоді Сварг тихо промовив:

      – А мені, браття, дайте різну кузнь. Там у клітях чимало її лежить – криця й ллячки, кувадла та молоти. Вам вони ні до чого, мені будуть у нагоді.

      – Забирай усе! – крикнув Бразд.

      – Бери, – згодився Микула.

      І вони замовкли. З усім нібито закінчили. Що справді можна було ще поділити в оцій старій, убогій хижі? Але брати не йшли, вони немов сп’яніли від розмови, може, в них бродив ще хміль і від тризни.

      – А скажи, брате, – запитав раптом Сварг, – чи не було в батька Анта золота, срібла, кун?

      Він подивився на Микулу недовірливими хижими очима.

      – Золота, срібла, кун? – хрипким голосом промовив Микула. – Та звідки ж вони?

      – Зажди, брате! – вже більш сердитим голосом крикнув Сварг. – Але ж ти мені сам говорив про скарб, який тобі заповідав батько.

      – Так, говорив…

      – Бач, Бразде, – звернувся Сварг до старшого брата. – Я ж тобі казав.

      – Бачу, Сварже, бачу, – запалився і Бразд.

      – Так де ж цей скарб? – заревів Сварг.

      Микула схопився на ноги. Схопились і брати. Червоний жар світився в них під ногами, тіні братів сягали стелі, й здавалося, що вони впираються в неї головами.

      – Що ви говорите? – захрипів Микула.

      – Говори краще ти! – кричав Бразд.

      – Віддавай скарб! – волав Сварг.

      І вже СКАЧАТЬ