Святослав (укр.). Семен Скляренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ княжі двори, весі, – багато тіунів княгині Ольги трудилися, щоб взяти з всього цього князеві – княже, а собі – своє.

      Немало багатств і скарбів було й на Горі – в світлицях, палатах, клітях, коморах, скотниці княжій. Треба ж було княгині тримати в руках ці багатства.

      І навіть ставши християнкою, Ольга не змінила своїх переконань. Адже Христос говорив: «Богові – боже, а князеві – княже», він благословляв багатство й захищав убогих.

      Княгиня багато свого багатства довіряла ключниці Ярині. І як їй було не довіряти: прожила Ярина весь свій вік на Горі. Робою туди прийшла – ключницею стала. Знала вона князя Олега, колихала Ігоря, Ольгу зустріла ще замолоду. І все берегла, стерегла, як справжня господиня.

      Коли Ярина померла, зайшла княгиня до її хлівини, біля тіла постояла (як не кажи, а прожила в цій хлівині Ярина, служачи князям, більше як півста літ), а тоді відкрила ляду її скрині.

      Ні, такої ключниці, як Ярина, вже не матиме Ольга. У скрині її не було ніяких скарбів. Тільки звичайні сорочки, кілька спідниць, дещо з теплої одежі та ще два сувої полотна, які Ярина виткала власними руками.

      – Візьміть полотно в кліті.

      Княгиня дуже уболівала за Яриною. А тоді взяла собі в помічниці Малушу. Вона не думала робити її ключницею – ні, Малуша була надто молода для такої роботи. Княгині просто чомусь подобалась ця дівчина, щось у ній викликало приязнь, довіру.

      Малуша, як швидко переконалась княгиня, виявилась доброю помічницею. Вона увесь день поралась на великому господарстві, ішла від кліті до кліті, з медуші в медушу, брала все, що було треба, в кінці дня приходила до терема й клала перед княгинею ключі. Ні, княгиня не помилилась, взявши Малушу до терема, – тямуща вона, чесна, такій весь терем можна припоручити.

      Через це само собою так вийшло, що одного разу увечері, коли Малуша взяла з клітей все, що веліла княгиня й що потрібно було для снідання, а потім прийшла до неї в спочивальню й поклала ключі на лаву, Ольга сказала:

      – Ти вже їх тут не клади.

      – А де покласти? – не зрозуміла Малуша.

      Княгиня була дуже стомлена, вона сиділа на ложі, спочивала й щось уперто думала.

      – Важко це мені, Малушо! – промовила, зітхнувши, вона. – Думай над тим, що кому дати! Ні, Малушо, у мене й так багато діла. Сама вже подумай, що треба робити в теремі. Ти ж усе знаєш.

      – Знаю, матінко княгинє.

      – Отож і носи ключі з собою при поясі. Ключницею моєю будеш.

      Малуша впала княгині в ноги, але не радість, а страх спонукав її це зробити.

      – Боюсь я, матінко княгинє, – призналась вона.

      – А чого тобі боятись?

      – Тереми великі, клітей багато.

      – А що в нас – дворян мало? – суворо мовила княгиня. – Носитимеш біля пояса мої ключі – всі слухатимуться тебе. – І, помовчавши трохи, додала: – Отак і роби, Малушо! Милостниця[65] ти моя!

      Ні, княгиня Ольга не помилилась, СКАЧАТЬ