Гетьманський скарб. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дуб, дуба, дуба,

      Дівчино моя люба.

      А як стала підростати,

      Стали хлопці колихати…

      Я сподівався, що Уляся розсердиться, и хотів, щоб вона розсердилася, а вона раптом опустила голову, і чорна коса впала в траву, й попросила тихо:

      – Заграй щось таке до смутку.

      Я хотів заглянути їй в очі, але вона очей не підвела. І тоді заспівав пісню, яку часто співав на самоті, самому собі:

      Ой не шуми, луже,

      Зелений байраче!

      Не плач, не журися,

      Молодий козаче!

      Ой як не шуміти —

      Корінь вода миє

      Як мені не плакать,

      Що серденько ниє.

      Співав про себе, виспівував свою тугу, своє горе, хоч у цій пісні не все було, як у мене, одначе туги від того не поменшало.

      Я дівчину люблю,

      І Бог про те знає,

      Карай, Боже, того,

      Що нас розлучає…

      Ой, умру ж я, мила,

      А ти будеш жива,

      Чи згадаєш, мила,

      Де моя могила

      Ой, моя могила

      Край синього моря

      Хто не зна любові,

      Той не знає горя.

      Я так захопився, що навіть забув про Улясю, а коли поглянув на неї, вона підвела голову. Здивований, побачив у її очах сльози. Чого б то? Молода й багата, живе в розкошах, будь-яка її забаганка враз виконується. А може, розкоші, це ще не щастя? Що ми знаємо про світ, що ми знаємо самі пре себе? Нічого.

      – Ніколи не думав, що тобі подобаються сумні мелодії, – стиха мовив я.

      – А я сама не знаю, які мелодії мені подобаються.

      – Коли який стрій душі – під нього й мелодія?

      – Скоріше навпаки.

      – Музика мусить навертати людину на щось високе, вона наближає її до Бога.

      – Вона спонукає її до танцю або й до пиятики, – незгідливо відказала Уляся. – Люди потішають свою плоть.

      Здивовано поглянув на дівчину.

      – То зле. За тим забувають про душу.

      – Всі говорять про душу, але леліють, бережуть і люблять тіло.

      – Це неправда.

      Уляся подивилася на мене глузливо.

      – Ти б ходив оце за мною, якби моє обличчя було рябе, ще й ніс кривий? Тільки не бреши «Краса душі, краса душі», – перекривила мене чи ще когось – Всі торочать про душу, а люблять тіло. Коли краса зів’яла або її попсували хвороби чи рани, всі одвертають од тієї людини вид, яка б добра душа в неї не була. Ось ти Хіба знаєш, яка в мене душа?

      – Ясна.

      – Ясний місяць перед дощем. Та ще твоя пика. А люди… Вони здебільшого нищ й підлі. Я надивилася… Стелються біля батька, згинаються в три погибелі… А я дивлюся в їхні очі, а там заздрість і ненависть.

      – Всі такі?

      – Не всі Але багато.

      – Я знав інших людей Які служать науці, Богові Постують.

      – І що мають?

      – Вони й не хочуть нічого мати…

      – Не хочуть? Отож, возвеличуються вже тим. То теж гординя. Бо не досягли нічого в мирському житті.

      – Ти СКАЧАТЬ