Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

      – Спробуймо хоча б зняти з нього пута, – запропонувала Сьюзан.

      Та як з’ясувалося, нелюді, намагаючись зігнати на Аслані всю свою злість, так міцно затягнули вузли та петлі, що здолати їх голіруч дівчаткам було не під силу.

      Я сподіваюсь, що ніхто з тих, хто читає цю книгу, ніколи не був таким нещасливим, як Люсі та Сьюзан у ту ніч. Та якщо вам коли-небудь доводилось проплакати всю ніч до самого світанку, так що й сліз уже не залишалось, то, певно, ви ще пам’ятаєте, як врешті-решт приходить відчуття, що все погане, що могло статися, вже сталося й більше нічого поганого, мабуть, статися не може. Хай там як, така сама спустошеність забрала сили й у дівчат. Здавалося, година за годиною минали в мертвотному спокої, та й передранковий холод мав би проймати їх до нутра, та вони нічого не зауважували, лише краєм ока за весь цей час Люсі помітила дві речі. По-перше, небо на сході посвітлішало, а по-друге, майже під ногами їй привидівся ледь помітний рух. Та вона не звернула на те уваги. Яке це мало значення? Раптом Люсі помітила, ніби щось дряпається вгору кам’яною опорою Столу. Наступної миті це «щось» пробігло Столом. Люсі протерла очі – чи не примарилось їй оте?

      – Ой! – зойкнула Сьюзан з іншого краю Столу. – Це ж миші! Та які зухвалі – шастають столом. – Ану, киш звідси, капосниці! – і Сьюзан змахнула рукою, щоб відігнати їх.

      – Зажди, – зупинила її Люсі. – Хіба ти не бачиш, що вони роблять? – Дівчатка схилились, придивляючись пильніше.

      – Оце так-так, – здивувалася Сьюзан, коли угледіла. – Вони… гризуть пута.

      – Ось я і дивлюсь, – упівголоса, аби не налякати польових мишей, мовила Люсі, – дивлюсь і дивуюся. То, мабуть, добросерді мишки. Бідолашні, вони, певно, і не здогадуються, що він мертвий, – гадають, що як вони розв’яжуть пута, то він встане і піде…

      До того часу вже дещо розвиднилось, і сестри вперше побачили, як вони змарніли за цю ніч. Та вони, як зачаровані, стояли і дивилися, як мишки гризуть, гризуть та гризуть десятки, якщо не сотні вузлів, аж доки пута не впали. На сході пробилася світла смужка; поблякли всі зорі, окрім однієї, найяскравішої, що висіла над краєм небосхилу; повіяло ранковим холодом. Мишки разом зникли, так само раптово, як і з’явилися. Дівчатка відкинули пасма погризених мотузків. Без пут, що оповивали Левове тіло, він більш нагадував себе. З наближенням світанку до нього поверталися величні риси.

      За спиною в лісі зненацька цвірінькнула пташка. Навколо так довго стояла тиша, що дівчата аж підскочили від несподіванки. Слідом за першою тенькнула інша, і невдовзі все навкруги задзвеніло пташиними трелями. Можна було вважати, що то безперечно ранній світанок, а вже ніяк не передранкова ніч.

      – Щось я зовсім змерзла, – визнала Люсі.

      – Я теж, – луною обізвалася Сьюзан. – Коли холодно – треба походити. Коли ходиш – тепліше.

      Вони разом пішли до кручі на східному схилі й скинула оком СКАЧАТЬ