Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу - Клайв Льюїс страница 27

СКАЧАТЬ Та подорож затягнулася набагато довше, ніж я тут спробував її описати. Аби описати її докладніше, знадобилося б попсувати не один стос паперу, та й того я не певен, що вистачило б. Ось чому варто зупинитися на тому, що до світанку снігопад нарешті вщух. Світало, а подорожі кінця-краю не було. Вже й день настав, а все було так само. Навколо все завмерло, і тишу порушував лише заколисливий шурхіт полозів та рипіння оленячої упряжі. Пробудив Едмунда голос Чаклунки, що раптом чітко пролунав у навколишній тиші: «А це що таке! Нумо, тпру-у-у!» «Тпру-у-у» вони й зробили. Едмунд одразу підхопився, сподіваючись, що мова йде про сніданок. Причиною зупинки, як виявилось, і справді був сніданок, та про нього Едмунду годі було й мріяти.

      Неподалік, біля підніжжя крислатого старого дерева, зібралася розвесела компанія: біляче подружжя з білченятами, двоє сатирів, якийсь незвично веселий гном та лис – усі вони сиділи на маленьких дзиґликах навколо святково накритого пенька. Через відстань подробиць застілля Едмунд не роздивився, та від пахощів у нього запаморочилось у голові та потекли слинки. Пеньок був прикрашений ялинковими гілочками, а посередині – Едмунд навіть заблимав очима, чи не примарилось це йому? – височів справжній різдвяний сливовий пудинг. Так от, коли сани зупинилися, лис (він був, вочевидь, найстаршим з присутніх) саме підвівся зі свого місця, у правиці тримаючи маленьку чарочку, і збирався виголосити промову. Та тільки-но тепла компанія вгледіла королівські сани та побачила, хто в них сидить, радість та веселощі немов вітром звіяло. Татусь білячої родини застиг із виделкою на півдорозі до рота, один із сатирів начебто вже й доніс виделку, та проковтнути, що там на ній було, вже не встиг, і виделка так і стирчала в нього поміж зубів, а маленькі білченята щодуху заверещали від жаху.

      – І що все це має означати? – обімліла Чаклунка.

      Ніхто не відповів.

      – Мовчати! Тобто відповідати, лісова дрібното! – заволала вона. – Чи ви хочете, аби мій гном розв’язав вам язика батогом?! Питаю востаннє: що означає оце неподобство… оця обжерливість… оце… казна-що, що ви собі дозволяєте?! Звідки взагалі це взялося?!

      – Вибачаюся, ваша величносте, – відповів на це лис. – Але все це «казна-що», як ви кажете, не взялося, а далося. І якби я наважився запропонувати вашій величності чарочку за ваше ж здоров’я…

      – «Далося»?! Яким же добродієм все це далося?

      – Д-д-д-дідом Морозом, – затинаючись, зізнався лис.

      – Ким-ким? – гримнула Чаклунка, зіскакуючи з саней: лише два кроки – і її могутня постать нависла тінню над переляканими звірятками. – Яким дідом? Яким морозом? Його тут і бути не може! Та як ти смієш, смієшся, чи що? Гаразд, якщо ти чесно визнаєш, що збрехав, то я, нехай так, усіх пробачу.

      Може, все б і обійшлося, та раптом одне білченя чи то стратило розум від переляку, чи щось таке…

      – Він був! Був! Був! – заверещало воно так, що аж вуха заклало, СКАЧАТЬ